Електронна бібліотека/Драматичні твори
Завантажити
Тільки не куріть тут, я вас прошу. Маестро мучать приступи кашлю.
Йовжко: Еге ж. (Хоче запхнути люльку в кишеню. Але здогадується, що її треба спочатку загасити. То, не кваплячись, гасить).
Маестро: Колись нас критикували, що ми -- занадто народні, тепер за те, що – антинародні…
Йовжко: Еге ж, критикам ніколи не вгодиш. Хто не годен малювати, стає критиком.
Мовчать. Йовжко сьорбає гарячий чай.
Йовжко: Ти чув, що Дюла помер?
Маестро здивовано: Так? Упокой Господи душу його! (Хреститься)
Йовжко: Добрий був художник.
Маестро задумано: Авжеж! Малював зі мною в Німеччині. Таких художників, як він, у Мюнхені було тисяч шість.
Йовжко: Еге ж!
Мовчать.
Маестро: А пам’ятаєш, як ми влітку…
Йовжко: Еге ж!
Мовчать.
Маестро: А коли восени відкривали...
Йовжко: Еге ж!
Мовчать.
Маестро: А коли взимку треба було….
Йовжко: Еге ж, ще й як тямлю!
Мовчать.
Маестро: Йовжку, ти – світла людина…
Йовжко: Еге ж!
Маестро: Ти ніколи мене не підводив.
Йовжко: Еге ж!
Маестро: Я хочу подарувати тобі картину. Бачиш ту, що до шафи приперта?
Йовжко: Еге ж!
Підіймається і неквапливо її оглядає.
Йовжко: Файний пейзаж!
Маестро: Еге ж!
Йовжко: То ти взимку малював?
Маестро: Та ні – влітку. Подобається? Вона – твоя!
Йовжко: Але я не можу її взяти.
Маестро: Чому? Я тобі її дарую!
Йовжко: У мене нема, де свої полотна розвішати. Та й тобі вона знадобиться більше.
Маестро, задумавшись: Ти – правий. Художник має жити в полоні свого мистецтва.
Йовжко: Добре, цімборику. Дощ уже стих. Я мушу йти. Стара і так пилятиме за парасолю. Бувай!
Обіймаються.
Виходить.
Через мить повертається.
Йовжко: Капелюха забув!
Маестро: Еге ж!
Знову обіймаються.
Виходить.
Через мить знову повертається.
Йовжко: От голова і два вуха! Забув передати гостинці, що стара вам наготувала. (Простягає Розі стару торбинку). Але торбинку поверніть! Бо стара пилятиме.
Розі витягує пляшку домашнього вина і кульочок грецьких горіхів.
Йовжко: То з мого дерева (Показує на горіхи). А то з моєї пивниці (Показує на вино).
Маестро, посміхаючись: Еге ж! Дякую, цімборе!
Обіймаються втретє.
Йовжко виходить.
Маестро: Який він все-таки славний! (Розмірковуючи) Красу треба бачити у будь-якому прояві!
Розі: Віднесу подарунки на кухню.
Виходить.
Маестро задумано: Тільки через мистецтво ми можемо стати людьми (Записує в зошит).
Обережний стук у двері.
Маестро, махаючи головою: Я не здивуюся, якщо Йовжі забув черевики.
Голоси в коридорі: Вибачте! Маестро вдома?
Голос Розі: Так-так, проходьте!
До кімнати заходить Розі, за нею -- два юнаки. Один з них вражаюче схожий на молодика з першої дії.
Маестро радісно: Дивіться, хто прийшов! Майбутні генії – Тоні і Бонді! (Тисне їм руку). Сідайте, хлопці!
Тоні: Маестро, ми до вас з ідеєю!
Маестро: О, це вже мені любиться!
Бонді: Тільки зрозумійте нас правильно…
Маестро: Хіба я вас коли-небудь не розумів?
Тоні: Саме тому ми це й хочемо зробити…
Маестро: Мила Розі, гляньте, будь-ласка, чим ми можемо почастувати цих двох ідейних носіїв?
Розі розводить руками: Хіба що горіхами…
Маестро: Чудово! Горіхи -- це краще за морських раків. Повірте мені, молоді люди. Я на французькій кухні розуміюся.
Розі виходить на кухню. Чути, як вона там коле горіхи.
Маестро по-зрадницьки: Отож, у вас є ідея… Сподіваюся, вона вартує сто тисяч горіхів.
Тоні скоромовкою: Ми хочемо розмалювати вашу хату.
Бонді, перебиваючи його: Себто, намалювати вам картини на стінах.
Тоні: Не на всіх, а тільки на зовнішніх.
Бонді: Щоби всі бачили, що тут живе великий художник.
Тоні: От!
Бонді: Ага!
Маестро слухає, переводячи погляд з одного хлопця на другого. Коли вони скінчили, починає реготати.
Маестро крізь сміх: Ой тримайте мене! Помираю! Ой!
Забігає Розі.
Розі гнівно: Що ви наробили?!
Кидається до Маестро.
Маестро, приходячи до себе: От молодці! От оригінали! Я вже давно так не реготав. Мила Розі, негайно несіть цим розумникам горіхів. Вони їх заслужили. Я хочу, аби вони поїдали їх при мені. Причому негайно!
Розі виходить.
Тоні невпевнено: Ну то як вам наша ідея?
Маестро: Чудова! А мені можна буде взяти у цьому участь?
Бонді: Ні, ми хочемо, аби вашу хату розмальовували тільки ваші учні. Прийде ціла наша група. І ще паралельна.
Маестро: Ого! А вас за це із студентів не поженуть?
Тоні: Нам вже все-одно. Після того, як вас звільнили із викладання, там більше нема в кого вчитися.
Маестро, тамуючи хвилювання: Диви, Тоні, вузол краватки має бути більший і вільніший. Дай сюди, я покажу, як в’яжуть краватку в найвишуканіших товариствах Парижа.
Тоні знімає краватку і простягає Маестрові.
Маестро, показуючи: Бачиш?.. Запам’ятав?
Тоні: Ага!
Маестро, заспокоївшись: То коли ви хочете приступити до роботи?
Бонді: Завтра, бо сьогодні мокро.
Маестро: І чим я з вами розплачуватимуся? Хіба що – розмовами…
Тоні: А це для нас –