Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
мазохістка:
Губами стримуєш весняний вечір
І місяця старий щербатий глечик
Завис над площею струнким готичним вістрям
Леліє пісня зубчень втечі сенсу
Ти йдеш — лебедяна велична і лелечна
Тамує дихання квітневе місто
І чорні сукні збуджених хористок
Вкривають нотами похилі вежі речень
НА ЗГАДКУ ПРО ЦЯТКУ
В небі
окрилені погляди
п'яних поетів
хмари
Панни!
збирайте промені
поки їх не по-
крали
Поки
вони ще падають
на ваші очі
сяйні
Соня-
чним ніжним маренням
слів золотистих
зграї
Панни!
збирайте промені! —
Хай будуть вам на
згадку
про за-
віршовану кольором
між хмаровинням
ЦЯТКУ
* * *
Клинопис кленів рунні вкриє ріки
Ми в човні — чом би й ні? — пергамен-т-овщ
Заспіє берегом де черевиків
Гірчичну черепицю змиє дощ
Проз окулярність зшитків ринв і призми
Мелодій лодді леготу легень
Й веселка весел збризне брижі бризу
Цю легітимність Лади — Ладодень
І все — з осель з олив — залива
Лупить ліпить монумент гомінкий
Ми в лодді Лади долі що вразливо
Чужих еллад гортає сторінки
* * *
Пахне осінню
і димом
і дощем
дивний щем
з кленовим листям
щез
і сльозисто лиса пісня
огорта гілки
і гіркі
пожовклолисто
шелестять вітри
* * *
Осоння осені —
жовтавий парку колір
біг олень
залишаючи сліди
поверхні яблука
на втомленій долоні
біг олень
падав
сніг
і танув
мріяли туманом
ледь
помітні
постаті мисливців
коні
біг олень
і займався ранок
на аркушах гербарію
щитів
і геральдичних плетив
у звуках сурем
стрілах арбалетів
волань-рапсодій
псових
біг олень
ріг
сохатих
звисали грона
й лоззя винограду
сплітало
вежі й башти
замку
з адамашку
що височів
на твоїм пальці
перснем
йшло полювання сенсу
й починався день
що згодом
стане першим
* * *
ГЛЯНЬ:
он під парканом
конає
осінь
розхристана простоволоса
і певно-таки що
боса
збомжована ница
осінь
* * *
Степ...
Вози...
Дьоготь
зрошує
рух
Всесвіту...
Край волового ока
родиться ранок
подорожнього
* * *
Той паперовий змій що ми
змайстрували разом
з батьком і братом
кудись відлетів...
Я і краплини дощу:
хлопчик вікну
не віщу-є
нічого
човен долонь
простягнувши до скла
русел річок...
Осінь пішла
руса
вода
руда ...
* * *
Посмійся, хлопчику, посмійся
О.Ірванець
Вікно то є завжди остання межа
Між стрічкою мрій і потертим вагоном
І так покриває мережано мжа
Посиніло скло і пошерхлі долоні
Самотній як небо старий мандрівник
З відбитками часу на лобі і скронях
Хтось викинув зорі його на смітник
І в'язнем залишив плацкартних вагонів
Розхристаний потяг замінить "цзи жань"
А скляночка чаю грітиме горло
Як пік нездійсненних пожовклих бажань-
Впиваються очі відверто і гордо
У синє вікно що є завжди межа
Між стрічкою мрій і потертим вагоном
* * *
(гра в баналі)
Глек подорожнього ніч восени переверне
Порожньо — пусткою небо сірих дахів
Дивиться як одчиняє віконниці вересень
Ти чомусь плачеш?
- То дощ?
— Він мусить іти
Мусить залляти дорогу на обрії часу
Ангели де уже не вартують степи
Й осені сивий лелека в торбу збираючи щастя
Ходить болотом...
А ми мандрівні дяки
Глек подорожнього за ніч одну перевернем
Пасткою неба де тумани наших зір
Снять теплим ірієм на болотах
в клекіт з вереснем
Ти чогось плачеш?
- То дощ?
— То не дощ!
— То лелека
З торбою щастя стоїть на одній нозі
* * *
Помаранчі млинів з шиб відлітають у вирій
З шиб тих будинків де крівля постійно тече
І де блукає дахами осінній месія
Щоби прокинутись вранці холодним дощем
Вранці залишить під'їзду відчинені хвилі
Сув'язь надії — мій прапрадавній ковчег
Вслід помаранчам повз мури і вежі і шпилі
Й небо розріжуть
дзвіниці
наших очей
* * *
Місяць шпилить вже
скоро восьму
Хмари
мурів
похмурі
й холодні
Ти про мене забула сьогодні
Що ж тут
дивного
просто
осінь
Просто
осінь
зовсім
не червень
черви
виїли