Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
жили що протікають
****
міста в якому ти плакала більше немає
площі порожні і скриньки порожні і тіні
наших валіз як і тіні долонь не зникають
наче лишились слова що не вимовиш і не заміниш
є коридор є вертання туди де дзеркала
тихі й прозорі де сніг і ніхто не вмирає
де не шкодуєш що втратила більше ніж мала
і пам’ятаєш дрібниці а головне – забуваєш
все закінчилось і кожен із нас обережний –
руки не зв’язано але й не випито з чаші
губиться губиться в межах зими чи за межами
місто в якому ти плачеш
****
мій казанова
1
осінь в якій ти крихкий і порожній
мов сухозлітка або подорожник
губиться слід твій і тінь твоя губиться
в давнім реєстрі зв’язків і втрат
досі не вимовлю імені твого
досі боюся за тебе і падає листя
з теплих дахів провінційного міста
куди ти приходиш проте ненадовго
осінь і більше немає часу для любові
снів запланованих чи випадкових
тільки у слухавці інколи голос чи двоє
мій казанова мій казанова
2
легко тобі говорити
коли розглядаєш жіночі обличчя
довго оцінюєш хто на що здатен
і помиляєшся
так починається гра на поразку
пристрасті приступ невміла відмазка
й жодного сенсу у тому що вибрав –
варто - не варто
легко казати і плакати легко
бо ні в чиїх ти руках і не маріонетка
і по той бік вже немає нікого
та чи надовго?
3
музика але й вона вже не діє снодійно
в цій божевільні
де щонеділі збираються перші з поетів
їхні слова мов метелики очі повні азарту
так нетерпляче прискорюють коду
що оминають найкращі моменти початку
і зникає усе невимовно-повільно
і немає нікого у цій божевільні
куди й приходити було не варто
тут навіть ти – не поет
маєш право на вибір:
лишитись зі мною чи здати карти
принаймні до завтра
****
грона останніх побачень сади відцвітання
перші ознаки спустошення – є і немає
тіні й обличчя на фото або на екрані –
все чого вже не боїшся але уникаєш
краще зостатися вдома і вдома померти
втома минає минає любов – і нічого
ці сновидіння які заховаєш в конверти
це божевілля яке лікуватимеш довго
скільки тобі залишилось? на кого не стане
ігор сумління законів своїх і господніх?
я пам’ятаю про тебе завжди і востаннє
навіть якщо ти підеш що напевно сьогодні
****
і листи у яких не знаходиш новин
і кімнати якими блукаєш один
ніби пристрасть твоя – лиш сукупність хвилин
на чотири поділена або на вісім
так далеко від мене і солодко так
що відсутності мінус - присутності знак-
буде рівний плюсу - що не дивно - відтак
залишаюсь з тобою і до і опісля
і обличчя твоє у сузір’ї ковша
і розмов телефонних осіння іржа
а чия ти межа і чи є тут межа –
неважливо – ми разом – нічого не бійся
****
вірші на випадок
1
сон що його уникаєш щоразу
довший щоразу менше у ньому облич
більше тиші й порожніх кімнат
до яких не ввійдеш не покличеш
сон на який маєш право який
майже закінчився місяць потому
а ти досі його відкладаєш
лікуєш утому
ніби комусь обіцяла сама:
зачекай є два повернення
щит буде тільки в одному
інше – початок усьому
а значить сніг ще лежатиме довго
зима
2
так – промовляєш до себе
питаєш чи зможеш
довше чекати ніж тиждень
спивати чашу терпіння розбиту тому і порожню
наче сім днів у які і повіситись можна
або не вимкнути газ – буде видно
п’ятниця потім субота а отже позаду
сни прокидання уявні розмови й поради
спокій неспокій підозра у зраді
хто винен
що не можливо забути ні слабко ні сильно
що твої вени просвічують кров циркулює повільно
і не встигає зробити ще одне коло
до понеділка або неділі?
ти ще впізнаєш цей голос
крізь лабіринти мереж телефонних ліній
з’єднань важких і коротких
відтак хтось набиратиме довго
та не почує: так
****
кожен ти що нагадуєш дерево в грудні
що гілками зів’ялими пестиш мою відсутність
і зникають із денників сни імена і адреси
і немає ні входу ні виходу з міста яке мов помилку дитячу закреслиш
так терпляче чекали на зиму щоб рівними стати
так шукали пояснень і так знайти не могли їх
що не кожен ти – дерево в грудні зів’яле –
зможеш потім без докорів жодних сказати
що насправді ця гра не позбавлена сенсу
і війна ще триватиме та де певність що хтось переможе?
і тому я завчасно стираю із пам’яті все
щоб у ній помістився кожен ти що на дерево в грудні схожий
****
кілька слів для початку мов кілька ковтків для хоробрості
перетлілими пальцями граєш мелодію давню
і зливаються подихи русла дороги
і стаю на хвилину тобою і знаю – намарне
бо цей голос як сніг і ніхто не вловимий і маємо
тільки зараз і потім і келих в руці і видіння
наших довгих обіймів в кінці коридору сумного
що чим далі тим вужчий і важче у ньому подітись
від сумління і болю і страху що ти – не назавжди
що ці пальці що пестять так зважено так обережно
ці сплетіння образ на межі переповнення й втрати
і ніхто не попросить приїхати чи пам’ятати
****
за мотивами Романа Скиби
ці тижні в тернополі тижні опісля любові
гіркі чаювання при світлі або при вікні
ти плакала