Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
здіймаються разом з тобою
твій знесилений голос і те що ти кажеш даремно -
ти прийшла у цей світ і підеш з нього тільки нагою
але хто він о хто цей терпкий чоловік - його очі
його риси сумні його лінії теплі й безбарвні
він з тобою допоки ти цього звичайно захочеш
доки світло знадвору і світло зсередини спальні
****
reisezettels
1
ця мандрівка не має початку
спокій який ховаєш у наплічнику поряд з цигарками
заспівай заспівай мені пісню
про убивць з великої дороги
про пісок у їхніх рушницях і тремкі сухожилля
ми ніколи не стрінемось
потяг в якому ти їдеш -
пустельна ящірка
що лишає обірвані хвости вагонів
між висхлих залізничних стебел
між зміщених хребців пам’яті
яку ти вже не боїшся втратити
2
соло зітертих підошов чи відкритих ран
ти повертаєш на південь попереду тільки туман
і поголені голови твоїх зброєносців
пересипай розсипай гарячий пісок
хтивої пам’яті слів що надрізують жили
і промовляють трьома голосами: кохана
п’яний араб без роду імені статі
молоко на губах
вириває лезо з твоєї руки
притискає рушницю до скроні:
- чого ти боїшся дитинко?
ми помремо в один день і цей день сьогодні
3
незбагненно неперевершено
запалюєш цигарку на одному з вокзалів
центральної європи
вуличний хлопчик з порожніми очима
пропонує два тижні свободи і запікається кров
на гострих колінах
на гарячій бруківці в софії чи будапешті
нікому нікому - повторює він
згинаючи вицвілий пергамент
розбиваючи крихке люстерко
торкаючись до двох червоних цяток
на твоїй шиї
залишся зі мною
****
останнього літа проявлені знімки – крізь сон
виводиш рукою знайомі ще риси обличчя
прощального танцю чи кроків прощальних півтон
чи голос яким не заплачеш і вже не покличеш
тонкі твої пальці нечутно торкнуться чола
а потім із нього мов сніг струсять розпач і втому
о дівчинко дивна невже ти забути могла
старий фотознімок де ти не належиш нікому ?
це літо останнє лиш обриси срібних видінь
ще довго світитимуть мляво стікаючи долі
крихка танцівниця чи схожа на неї півтінь
гарячим піском засипатиме тугу поволі
****
ті слова що їх майже не чутно що майже
загубилися в пам’яті літа – останні слова
соломинкою писані на спорожнілому пляжі
кілька років потому або наперед – там два
поцілунки ціною одного там ніде упасти
беззаконня розбитому яблуку там а не тут
безконечно тривають рамена долоні зап’ястя
ще єдиного цілого – нас не знайдуть
там віднині і жоден не скаже
хто ця дівчинка хто її пан із піщаних країв
і чому він мовчить ніби досі усе пам’ятає чи майже
усе але більше не хоче її
****
літо що тліє цигарка твоя і моя
легко запалишся – згаснеш опісля легко
вітер розіб’є келих а потім я
довго крутитиму диск нібито рулетку
надто минуще це надто тепер сама
серпень чи липень чи львів чи порожній потяг –
вже не згадаю а отже зима й нема
звідки іти і куди повертатись потім
або залишитись наче усе збулось
наче ніхто і не винен що сніг і будень
стануть одним коли мовиш своє «алло»
й слухавка стерпне а значить ти є ти будеш
****
пересмішник
1
відстань між нами - відрізок від ліктя до пальців
проміжок часу тривання осіннього шалу
спробуй впіймай цю найтоншу радіохвилю
голос яким лиш мовчати і плакати
вчора
завтра
сьогодні
я віддаю все що маю заради ковтка
шансу єдиного дихати теплим повітрям
і обпікати ослизлі напружені стінки
все почалося із запитання
2
все почалося із запитання
із хиткої присутності пауз
свідчень двояких а разом із тим послідовних
доки
все це триватиме
доки я вигрібатиму попіл терпкими долонями
і розсипатитиму вибляклий бісер розпуки?
на! забирай цю останню надію
згусток спокус у німому затерплому горлі
божевілля кисле на смак
3
салют - каже тобі місцева рок-зірка
коли проходиш повз неї і не просиш автограф
світло втікає крізь пальці
і розтинає бруківку надвоє
ти знаєш
там на валовій
кожен може дізнатись як багато важить слава
і як мало любові знаходиш під нігтями тих
хто обіцяв написати
салют
4
ніхто не дає твоєї адреси
вирушаючи в подорож
з двома пакунками в руках
вона довго торгується з Богом
і врешті здається
хтозна чи вернеться сюди
і хтозна чи горітиме світло
у тому кінці тунелю
коли віск розтечеться по теплій брунатній долівці
5
віск твоєї присутності
пальці якими виводила контури
щоб не забути
чуєш як тяжко вона бере цю високу ноту
довго вібруючи голосом висхлим
неначе стебло троянди?
крихітна пташка - сумний пересмішник
усе-таки
відстань не важить нічого
****
час за яким ти живеш – це відсутність
меж поясів і бар’єрів тебе самого
довга зима наче можливість забути
з чого тоді сміявся плачеш тепер від чого
скоро усе закінчиться – наповнена ванна
стане порожньою тріснутий келих зростеться
дівчинка в дзеркалі – інша або та сама
вже не розділить з тобою ні ложе ні серце
спробуй її спинити спробуй відбутись жартом
і не зірвати голос і не зірватись з краю
зрештою це не важко навіть якщо і не варто
більше стягати пасом