Re:цензії

Здавалося б, що ще можна придумати в жанрі «абетки»? Можна змінювати, шукаючи ориґінального рішення, зовнішні атрибути – літери-витинанки, колажі з зображень речей та істот, додавати прописи... Але для справжнього поета зробити Абетку явищем літератури не важко. Слід просто сісти й написати.

Іван Андрусяк не боїться анаконд, павучків, гризунів у пиріжках, ґрізлі, єхидни, крокодилів, іхтіозавра і діти теж їх не боятимуться. Адже «алфавітні» розповіді про них – це цілі історії про маленькі й затишні світи. Саме про такі світи, якими живуть і в яких мешкають малюки, яким купують Абетки. 

А оця вічна морока з м’яким знаком?! Нема й не можна уявити в «Звірячій абетці» багаторічно заїжджених «кінЬ» та «тінЬ»... Педагоги сказали б про новаторський підхід поета. Знайдений ним яскраво образний «метод загадки-перевертанки» полегшить розуміння маляти цієї «дивної букви, яку не можна вимовити, тоді навіщо вона».

Ьнело

дивився в укір.

Дивно йому було,

що там за звір.

А ріка легка

забавлялася –

відобразила оленя

й усміхалася.

Іще одна проблемна буковка, яку не вимовляє багато абетників-початківців. Л-л-л-л... Ой, р-р-р-р.

(...) Ні, сказало левеня, –

я селдитий звіл.

Хто мене облазить хоце,

тому галкну «р-р-р-!»

Загалом же збірочка наповнена ніжності й теплих посмішок дорослого до дитини, що надає особливого флеру книжці, автор якої – чоловік.

Недоліком книжки є власне накреслення літер. Воно тяжіє до декоративності, натомість втрачається впізнаваність графічного знаку для дитини, яка тільки починає його запам’ятовувати.