Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
Після Волги, Багдаду, Сицилії і Трапезунду
Завести наш драккар у Данапр – то чисте безумство
Але конунг нам каже, що вибору не лишилось,
Бо у франків – усЕ чисто вимели. Там прокотились
Хвилі норвежців і данів, і то було б диво
Віднайти монастир, що уникнув їхнього гніву
В цих краях що хатИ, що твердині – з колод соснових.
Це, напевне, свідоцтво браку твердої основи,
Що її уособлює камінь. І так – в усьому,
А не лИше в архітектурі. Не знаю чому,
Але я так вважаю, мій конунг, що треба мати
Зовсім збочений смак естетичний, щоб їх грабувати
Втім і брати нема тут чОго, мій Боже милий,
Окрім меду, воску і хутра. Ну, ще й рабсили.
Правда, можна тут влізти в місцеві розборки й чвари
Перерізати буйних, решту – зігнати в отару
Встановити династію, дати їм звід законів,
ЗапліднИти язик їх словами північної мови
Все, скоріш, так і буде. Більш за те: трохи згодом
Наші діти і їхні стануть одним народом
Вони вІзьмуть наше ім’я. А ще трохи пізніше
Хтось із нас надоумить їх князя якнайскоріше
Охреститись. Як наслідок – вчитись читати й писати,
Завести гігієну, змінити лахміття на шати
Що ж, нести на мечах культуру – я ніби й не проти,
Але я відчуваю – ув’язнемо в цьому болоті,
І поглине наших дітей у віків веремії
Цей одвічний бардак – чи то пак, перманентна стихія.
Нашим хірдманам здавна є звичні шляхи далекі.
Та як йти вже з варягів – то в Рим. Чи хоча б – у греки.
(23-25.10.10)