Електронна бібліотека/Проза

запитав.
Втрутився до розмови лягавий:
– Зараз сходимо на те місце, покажете, як усе відбувалося.
Там, уже біля криниці, він склав акта:
– Справді, видно сліди ведмедя... Я доповім у район, повідомлю начальство... – застеріг мене пальцем. – Надалі будете знати, що жити в суспільстві й бути вільним від нього неможливо. Карл Маркс, – звів догори вказівний палець. – Аксіома.
– Точно, – посміхнувся я.
– Що?.. – насторожився мент.
– Ви – грамотний. Може разом полоскочемо трохи філософію, перейдемо з діалектичного матеріалізму в інші широти? Наприклад...
– Облиште, – перебив мене лягавий. – Я запам’ятав Маркса з його фразою завдяки плакату, що котрий уже рік висить в коридорі райвідділу міліції. Здалася мені ваша філософія разом з Марксом і Фрідріхом... як його?..
– Ніцше...
– Та ні, – розсердився невтямки мент. – Енгельсом. А про Ніцше я не чув і чути не хочу. Будь­яка філософія шкодить здоров’ю. Доста з мене, що знаю прізвище свого начальника... – подав мені руку.
– Заздрю подоброму вам, – міцно потис йому правицю.
Вкмітив мій натяк:
– Знаєте, чому село недолюблює вас: через філософію. Лишіться мудрувань, одразу відчуєте полегшення душі. Наш чоловік, як відомо, звик конкретним ділом займатися, а не філософувати казна­що. То німцям або французам на роду написано, тільки не нам, русинам працьовитим.
– Оо! Народик у нас завзятий до роботи... – хмикнув я. – Працьовитий, як віл. Чехи, до речі, нас прозивають волами.
– Чехи – пани...
– А ми?.. – загнав його на слизьке. Він різко рушив від мене:
– Не є коли мені з вами брехні плескати, робота чекає, – сквапно поспішив до авта, слідом за ним голова сільради та кілька свідчих, які гуртом у всьому догоджали представникові правопорядку.
Я постояв якусь хвильку, рушив і собі додому, краєчком дороги, подекуди розбитої та понівеченої водою й гусеницями трактора. Спали на згадку рядки з „Мурника і цеглини” Яфета. Я наддав ходи додому...
…Гітлер, виявляється, підтасовка, засіб в руках ілюмінатів, і не слід відкидати те, що прізвище він прибрав матері, а по батькові Адольф – жид, якраз з тих, хто не відчув татусевої ласки, через що відтак і поплатився народ іудейський за фарисейство їхньої крові. Бог Ягве карає жорстоко... Проте мова наразі про інше: в двадцятирічному віці Гітлер захопився був містикою та наркотиками, вживав надто сильні препарати, зрозуміло для чого; одне слово, бавився з темними силами, завдяки їм і повів тоді одурманених німців, які після ганебних для них версальських угод не мали права голосу в світі, мусили хоч з люципером скласти союз, аби вирватися з „штрафного майданчика”. Тим часом у Росії справу ілюмінатів провадив автономно Сталін. Троцький, як відомо, після смерті Леніна не зміг до кінця втілити задуми мурників, хоч його заслуги перед дияволом великі: збройний заколот в Петрограді, запровадження масонської символіки на „алих” ротшильдівських щитах і „знамйонах”, організація концтаборів і боротьба з віджилим християнством, як оплотом ідеї Третього Риму. Сталін виявився несподіванкою для ілюмінатів, вони попервах не зважали на його; так собі старший, куди пошлють, а хитромудрий грузин, з’ясувалося, в пику заїхав спершу Троцькому, а там самостійно, тоді ж уже без вказівок ззовні провадив свою політику, замішану, безумовно, на розчині завзятих мурників. Цемент був хоч і не тривкий, а протримав їхню споруду років вісімдесят.
Тепер хто як вибирається з отих руїн, шукає порятунку в горілці та численних сектах, а Жид тим часом наполегливо здійснює задумане, через безліч таємних організацій прибирає до рук Арійський Простір. Послужливі та користолюбні хохли з „патрійотами” з величезною охотою сприяють їм, запобігають перед велителем, лізуть із шкури сараки, тільки б догодити мормонам. Зпоміж тої пейсатої наволочі нині яскраво вирізняється Хабад, одна з провідних ланок ілюмінатів: історія Хабада береться з часів Хмельницького та Кривоноса, коли обидва ватажки пробували на смак жидівську кров. Тоді в містечку Любавичі сполохана жидва заснувала таємну організацію „Хабад”. Відтоді й донедавна її очолював фюрер – Любавицький Ребе, цей титул передавався в спадок його дітям. Шостий спадкоємець найвищого звання „Хабада” був уродженцем Катеринослава, нині Дніпропетровського, і в тридцятих роках уся та чортівня була виселена з есесеру Сталіним через їхню зухвалість і підступність, як і непримиренні троцькісти. Там, в Америці „Хабад” зміцнів за рахунок ілюмінатів, набув значних коштів, і тепер замахнувся прибрати до рук увесь світ. Безумовно, Москва як ілюзорність Третього Риму донедавна перешкоджала „Хабаду”, як і Україна, догідлива пасербиця Москви. Тепер часи інші: Москва конає під тиском ілюмінатів, Україна з кучмою на голові легко віддала „Хабаду” Дніпропетровське, а хасидам – Умань... Але насторожує інше: може небавом явитися полукровка у вишиваній сорочці й проголосити себе спасом українського народу! Знову за чийсь рахунок постраждають невинні люди. Люди?!. До біса комунізм, бо

читати