Електронна бібліотека/Поезія

тебе, Соломон:
Важко весь час мудрішати –
Хочеться швидше почути смерті дзвон,
Щоб од жаги більш не тремтіти.

Хочеться швидше на Небеса,
Щоби почуть їх вирок:
Вбила чи воскресила мене краса
Цієї любовної вирви?

Ти ж бо сказав, Ісус,
Любов – найважливіше.
Боже, хоча боюсь,
Її бачить хочу скоріше.

Боже, прости!
Боже, не будь суворим!
Господи – ось вона, мої хрести!
І без неї мені, Бог, негоже!

Останній фашист

В бік Дніпра лупить артилерія почуттів,
Як лягають снаряди – не видно, підводить розуму штаб.
І подумалося: я – Гітлер,
Шаленію без приводу і дурію від сказу…

Полководці-нерви реально не бачать приводу для продовження війни,
Почуття-солдати замучені ворогом і залякані.
Але Гітлер наказує: вперед, в Небеса, парадом тіла її по майдану весни Москви,
Не рахується навіть із тим, що пального не вистачить в яйцях-баках…

- Як не стане пального, - Гітлером мовив я сам собі. –
Якщо знову будуть союзники в цій війні вправніші,
Я залишу по собі на згадку Рейхстаг:
Цей вінок віршів, присвячений найкращій у світі жінці…

***
І байдуже, що ми чиїсь обоє
І що кохать по-справжньому ледащі.
Тебе притиснуть в кухні хочу до сільських обоїв,
Щоб обгортать всечасно й обіймать в цей дощ тебе, як вічний плащ.

***
Серце моє розірветься на малі шматочки.
Скалки його в лісі валятимуться дрібними тінями.
Може, одна із них мигцем тобі ляже на плечах,
Коли підеш по гриби колись днями осінніми.

Кармен

Удари твоєї есемески сокирою
Досягають цілі.
Сохнуть, горять в огні
Кості мої червоно-білі:
Знаєш, ти моя Кармен -
Гориш хрестом у тілі.

Римська фаланга

Скоро-скоро розквітнуть поля,
Над полями красиво пролине птах,
Вітром вирвані, попадають тополя
Й, розмальований варваром, знову стане музеєм Рейхстаг.

Я невдовзі буду не сам.
У похід, у полоні страшних мрій
Запливу я на чайці козацькій - далеко, як сом -
В царство поглядів, рухів, уривків твоїх слів.

Я пірну так глибоко, наче кит
Об асфальт старі туфлі зітру -
Із кургану, дивись, піднявся останній скит,
Щоб лягти в почуттів труну.

І зімну на тобі блузон
(Може, пальців фалангу зімну)
Доторкнуся, як сон, до усіх зон,
Тебе (знову і знову) визнавши за єдину-одну.

І за першу й останню з Єв...
Як сухий, що м’ясами обріс скелет,
Як скажений, я мчуся назустріч, лев, -
Наче римський у пальцях твоїх живе жуком поет.

Пінгвін на Київському вокзалі

Я квиток візьму лише в один кінець, -
Буду ночувать, днювати ним.
Вийде на пероні не поет уже - самець,

Що робити в Києві будеш з ним таким?
Що робити, можу підказать, як друг:
Можна посилатися на "звичайне",
Але переступити і цю межу

Може цей поет, бо він сьогодні - такий печальний.
Він сумний такий без тебе, наче звір:
Кості ниють і виламує бік з туги,
Нехороший притуплюється зір,
Кличе, жде, любить сильно-сильно він, пінгвін, свою подругу!

Тисяча бджіл

Останній пароплав поцілунків
Запливає в гавань
Твоєї затишної піхви.
На його вітрилах
Напис: добраніч, мила,
Привітна моя гаване,
Яку я так кохаю вчора,
Сьогодні і завтра
Й навіть тоді,
Коли тебе не знав,
Я безперервно -
В штормах і негодах –
Передчував тебе
Шукаючи на горизонті, знаючи,
Що лише якась невидима ти –
Гідна втіха вітрилу, що
Надимається,
Ледь відчувши
Легкий подув,
Вітерець запаху
Твого найчистішого
З очікувань -
В білому світі тіла.
Тіла щонайсвятішого
З блимаючих над поверхнею вод.

Доторкнутися до твого рота,
До пінних грудей,
В шторм
Хвилями твого живота
Ковзнути вниз,
Оминувши небезпечний
Айсберг пупка,
І на його порогах, ледь
Порослих лісом
Ледь здригнеться вітрило
І втіхи – ах, якої втіхи! –
Згодом прокотиться Везувій чи грім.
Ось він, останній цілунок, на який
Ти відповіси сміхом
І гуркотом,
Ніагарським водоспадом
Нектару, нанесеним
В піхву
Тисяччю зустрічаючих пароплав
Мертвих – розкиданих
У вчора, сьогодні і завтра,
Та все ще теплих
Цілунків-бджіл.

***
З тобою я, схоже, став справжнім любовним ліриком.
Хоч кліриком бути було б приємно також
Я можу вже бути клітора твого навіки співаком -
Оспівувачем неба бездонних меж.

Don’t tuch my wife
1.
Я тебе до дверей приревную,
Якщо двері на тебе глянуть.
Я тебе приревную до урни,
У яку ненароком сплюнеш.

Ну? а клятим в таксичках сидінням
Раз-у-раз що за таз тебе
Божевільно-прекрасний
Вони обіймають,
Буде вирок суворий і вірний:
Перерізати всі ситим панкам!..

2.
Коли без дозволу
Якось торкнувся
Твоїх стегон вітер,
Ковзнувши джинсом,
Протягом окутуючи таз,
Я вітрові
По-дружньому сказав:
«Не треба!
Це було колись –
Отримать можеш в глаз!
У тебе світу й так багато
Є навколо
Шугай де хочеш
І навіщо тобі «вайф»?
Захочеш – борозни по водним колам,
А хочеш – дерево чи телеграф порви,
Тільки-но – ну, донт тач май вайф!

3.
Відійди від дівчини моєї:
В щелепу ударю, не промажу!
Рученьками поламаю лебедину шию!
Ну, а зверху труп лайном намажу!
Не під силу
Знаєш, я тобі не повірив,
Коли ти сказала, що я буду писать і

читати