Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
Ми улюблені люди у наших автобусів,
І тому вони возять нас так зосереджено.
Всіх, кого порятовано й навіть збережено,
Розподілено чітко по точках на глобусі.
Жінки смертні везуть дітлахам своїм хлопавки,
Висідають, де слід, поспішають, хоч важко їм,
Ставлять ноги в розплющені очі ромашкові,
А шляхи перед ними встеляють недопалки.
Боки зебр молодих, до асфальту закатаних,
Від потоку машин нам рятунок, заслона нам.
За краї білих смуг не заходь – заборонено!
Хто без захисту – кинуться миттю авта на них.
Ми улюблені люди у вулиць і паркінгів,
І тому вони водять нас там, де потрібно нам.
На бігбордах дівчата у шубах посріблених,
А в зеніті сам липень – о, як, певно, жарко їм!
Наші руки здійснились, уста наші справдились.
А всі решта відходять, зникають, ламаються.
А спасіння із вранішніх кленів спускається,
І проміння звіщає, що люблять насправді нас.