Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
Говори мені дуже-дуже тихо.
Тільки так я зможу тебе почути.
Присуди мені якнайвищий титул,
І тоді я зможу такою бути:
Мов принцеса в тролейбусі, що за нею
Через ціле місто – кортеж заторів.
І щомиті, пущені над землею,
Прошивають нас sms прозорі.
Ну а ти на асфальті такий маненький,
І кричать на тебе всі крики разом
Стомільярдних міст п’яти континентів.
Хто німує? О, це для них образа.
А ти бачиш: світ тобі перед очима
Прапорцями вимахує, б’є чечітку.
Тільки він, на щастя, проходить мимо,
І за ним інакше щось буде видко.
Як рвонеш кватирку, а там – не повітря,
Як за двері ступиш й напнешся висячи,
І ти сам – в ефірі наскрізне вістря,
На яке життів нанизали тисячу.
Але поки будинки стоять зухвало,
Поки товсті контролери пролазять будь-де,
Говори щонайтихше і дуже мало:
Тільки так мені тебе чутно буде.