Re:цензії

Юна красуня-аристократка із герцогства Гельденського Ядвіга виходить заміж за королівського посла Генріха фон Аренберга і їде з ним до двору короля Августа VI. Чоловік набагато старший за молоду дружину і їхній шлях спочатку до взаємопорозуміння, а потім і до подружньої любові виявляється непростим. А тут ще й напад на королівський двір могутньої нежиті, внаслідок якого Ядвіга залишається напівудовою. Аби трохи розрадити дівчину, король направляє її послом до рідного Гельдена, де відбувається щось незрозуміле і також пов’язане з активізацією злих чарівних сил. 

Роман Олени Терещенко «Маг поза законом» написано на межі кількох фентезійних піджанрів. З одного боку, це популярне нині романтичне фентезі, або ж ромфант. Тут присутнє сильне почуття двох молодих людей, ускладнене наявністю більш зрілого конкурента в особі законного чоловіка героїні. Ну, чоловік цей тимчасово (?) виведений з гри злою магією, тому, в принципі, великих перешкод для почуттів молодих людей немає. Проте письменниця на відміну від більшості своїх «сестер по перу» не користається моментом і сюжетом аби потішити читачок пікантними альковними сценами. Такий епізод у романі також є, але написаний він досить цнотливо і без зайвих натуралізмів. Декого з читацької аудиторії це може навіть розчарувати і викликати незадоволення. Але така манера потихеньку перетворює текст на так зване «затишне» фентезі, де все мило, чинно, благосно. Воно б і так, якби не чорні сили, які ополчилися на жителів герцогства Гельденського. І це перетворює твір Олени Терещенко на фентезі з бойовою магією.

Ідейно-тематичний простір, у якому розгортається сюжет роману, нескладний. У певній державі ЩОСЬ оголосили поза законом і вся сила ідеологічно-адміністративного апарату починає боротися з цим «щось». Під це визначення можна поставити будь-що: віру, церкву, вільнодумство, науку. В Гельдені цим «щось» є магія. Ну, от заборонити магію в будь-яких проявах, вигнати за межі держави представників магічних народів. І тоді настануть мир і тиша. Але не все так просто. Пустка завжди хоче чимось та заповнитися. І це непорушний закон природи. От і у Гельдені, попри існування чогось подібного земній святій інквізиції, заборони й боротьба з магією ні до чого доброго не ведуть. Починається наступ темних сил на людей. Роман Терещенко не належить до жанру епічного фентезі. Сцени бойової магії тут є, але грають вторинну роль у порівнянні з морально-етичними конфліктами.

Герої роману досить симпатичні і викликають справжнє співчуття. Особливо юний спадкоємець Гельденського герцогства Адріан, який з розбещеного хлопчиська поступово перетворюється на мудрого правителя (що надає книзі й елементів роману-виховання). Не без співчуття сприймаєш особисту драму головної героїні Ядвіги, що за велінням долі опинилась у двозначному становищі. Трохи жалієш і її чоловіка Генріха, але не дуже, бо він доволі швидко зникає з оповіді. Наприкінці роману авторка приводить усіх трьох до заплутаної ситуації, з якої практично неможливо знайти вихід. І на цій інтригуючий ноті оповідь несподівано закінчується. Можна було б припустити, що на нас чекає продовження твору, де все якось-то вправиться... Але письменниця стверджує, що історія ця закінчена і продовження не буде... Невже ж не шкода письменниці нервів власних героїв і стурбованих долями улюбленців читачок? Я кажу «читачок», бо, поза сумнівом, книжка, насамперед, адресована саме прекрасній половині читацької аудиторії.