Re:цензії

У будинку для людей похилого віку, заснованому у ХІХ ст. у Кракові відомими банкірами і філантропами Людвіком та Анною Гельцелями, скоєно кілька жахливих вбивств, жертвами яких стали непримітні старенькі пані. Обставинами їхньої смерті зацікавилась дружина професора Краківського університету Ігнація Щупачинського Зоф’я. Оскільки вона не має дітей, а господарством займається вірна Францишка, то, аби розрадити себе від нудьги пані професорова вирішила провести власне розслідування, щоб втерти носа поліцейським. 

Романом «Таємниця будинку Гельцелів» відкривається цикл історичних детективів Марилі Шимічкової про метикувату сищицю-аматорку у спідниці професорову Щупачинську, яка живе у Кракові межі ХІХ-ХХ століть і від нічого робити розплутує різні кримінальні загадки. Романи ці, яких на тепер налічується п’ять, стали досить популярними у Польщі та за її межами. Нарешті цей цикл (вірніше, поки що перший його том) прийшов і до українського читача завдяки видавничому дому «Фабула» та прекрасній перекладацькій роботі Наталії Данилюк. Треба, мабуть, зробити примітку, що авторами цього типово «жіночого» роману є двоє польських письменників – Яцек Денель та Пйотр Тарчинськи, які нетривалий час «ховалися» за жіночим псевдонімом Мариля Шимічкова. 

Як зазначає більш іменитий учасник тандему Яцек Денель, власне він «відповідав» за сюжетобудівництво й виписку образної системи. Історичними подробицями, відтворенням місцевого колориту займався Тарчинськи. Треба зауважити, що зроблено це досить професійно і ладно вписано в основний сюжет книг серії. Краків і його старожитності стають тут не просто фоном, на якому відбуваються події, а відіграє роль ледве не одного з головних діючих персонажів. У кожному з романів події камерного сюжету розгортаються на фоні глобальних подій, які мають важливе соціальне звучання для всього суспільства. Так, у «Таємниці будинку Гельцелів» смерті стареньких пань трапляються на фоні звістки про важку хворобу, смерть і похорони видатного польського художника Яна Матейка. Таким чином є певна опозиція: смерть урівнює як національних геніїв, так і звичайних обивателів. У той же час автори показують, що поховання живописця стає якимось ярмарком суєти, де кожному учаснику важливо, аби відбути протокольний захід і бути поміченим знайомими. На відміну від поховань стареньких пань, де присутні лише кілька людей, які дійсно оплакують їхню смерть. 

Цікавою є постать головної героїні – пані професорової Зоф’ї Щупачинської. Деякі критики й читачі вважають її схожою на міс Марпл Агати Крісті. Проте між цими двома образами є різке протиріччя. Насамперед, вікове. Щупачинській лише тридцять вісім років, вона майже вдвічі молодша за міс Марпл. До того ж вона мешканка великого міста, а не сільська жителька. Її чоловік Ігнацій на п´ятнадцять років старший від неї, дітей у подружньої пари немає. Господарством пані професорова не займається, в усьому покладаючись на вірну куховарку Францішку. Не дивно, що вона страшенно нудьгує. Статус чоловіка не настільки високий, щоб Зоф’ю приймали у великому світі, куди вона дуже мріє потрапити. От і доводиться самій формувати свою репутацію, спрямувавши усі свої розумові здібності на розв’язання кримінальних загадок. Треба сказати, що виходить це у неї досить вправно, проте доволі повільно. Й обліплюється стількома подробицями, що сюжет і напруга дуже часто гальмує. Водночас зауважимо, що це притаманно лише першим книгам циклу. Надалі сюжети романів про Щупачинську стають більш динамічними і гострими. 

З нетерпінням чекатимемо на продовження пригод невтомної краків’янки на детективній ниві.