Re:цензії

Перечитую знову і ловлю себе на думці, що може ті гріхи автор заховав між рядками. Переосмислюю прочитане і не знаходжу нічого грішного ні між рядків, ні в прихованих сенсах, ні в натяках – ніде! Навпаки, тут стільки святості, так багато Біблії та цитат із неї, стільки алегорій та сюжетів із Євангелій, що такого у Євгена ще не було.  І раптом мене осіняє! Бо знаходжу звинувачення на адресу Єви, яка позбавила нас можливості ходити голими у раю. Ось де розгадка!

Знання – це гріх, який має на увазі автор. Яким грішить автор відколи вперше взяв до рук книгу. Бо він хоче знати все, хоче знайти відповіді на всі питання, але знайти їх не так просто. Знання заховані у книгах, тому Євген бере їх до рук із самісінького ранку. Як тільки розплющить очі – рука сама тягнеться до томика, заздалегідь покладеного на тумбочку біля ліжка. Хоча… Цілком можливо, що його ліжко зручно вмостилося між книжковими полицями.

 

я не пишу віршів

я розповідаю історії

 

Зізнається письменник у одному із віршів. 

Насправді Євген Баран усе життя розповідає одну-єдину історію про себе і про Слово. Це найміцніші та найтриваліші стосунки, у яких ніколи не було непорозумінь і суперечок. Євген і Слово, Слово і Євген. Любов до гроба – дражнилися колись діти в школі. Любов вірна і вічна, як Слово. Бо спочатку було Слово і любити його мали би всі. Та, на жаль, переважна більшість людей не має вдома жодної книги… А Євген любить за всіх. І грішить за всіх.

 

слово і куля

такі подібні

і такі ріжні

 

Навіть у Біблії серед негативних персонажів, серед найбільших грішників є книжники, що завжди поруч із фарисеями. Я знав одного професора, що у портфелі постійно мав пляшку. У Барана у портфелі щодня кілька книжок. Навіть якщо він вийде з дому без книги – книги самі знаходять його і буквально липнуть до рук. І він знову починає грішити. Тобто, читати. Шукати істину, яка для нього не у вині, а в фоліантах.

Хтось колись озвучив фразу «лихо з розуму». У буквальному розумінні – це брехня. Але якщо заглибитися у тему, то зрозумієш, що найбільше страждають ті, хто знає більше. Знання розсувають межі свідомості, а коли більше кордонів – більше небезпеки.

 

живемо навіть

не в помпеї

живемо в кратері

везувію

 

Можливо, що автора турбує і змушує писати не тільки Слово. Та про що б він не починав – нитка думки знову приведе його до літератури. Бо егоцентризм Євгена Барана – це по суті зовсім не егоцентризм – це Словоцентризм. Євгенова планета, Євгенів світ і Всесвіт крутяться не довкола осі – довкола Слова. А чи є у тому Всесвіті жінка? Так, є свята Марія. І є багато жінок… про яких ніхто не пише… 

 

неоспіваних жінок

більше

аніж днів у календарі

 

Усе має бути оспіваним. Усе має бути описаним. Бо якщо ніхто про подію, явище чи людину не написав – то їх і не було. А якщо ти вже пишеш, то пиши тільки правду. Тому 

 

поетом є той

хто йде до справжности

 

Усвідомлюючи та переосмислюючи свої стосунки зі Словом, Євген Баран приходить до висновку, що він один із найбільших грішників у світі. Ось чому «Грішні вірші»!

 

святі не пишуть віршів

святі готують мощі

до поклоніння

 

А Євген Баран пише. Інколи його прозріння вражають. Частіше змушують задуматися. А коли тримаєш у руках цю збірку, то ще і приходить думка: а чи не згрішити і самому?

Пише Євген багато, бо багато читає. Багато читає і тому багато пише. Що тут є першопричиною – розібратися важко. Одне чіпляється за інше, спонукає, надихає, рухає вперед. Та важливо не це – важлива суть:

 

бо не заробляємо

сіємо