Re:цензії

За роки української Незалежності наш великий народ, який продовжує чинити опір російським окупантам, нерідко опинявся на краю страшної прірви своєї нелегкої історії. Волею сміливих і незламних громадян, котрі захищали свободу і демократію під час революцій і масових мітингів, акцій народної непокори та національних ініціатив, ми, об’єднавшись довкола відродженого українського війська, культури і духовності, стали світовим форпостом справжньої боротьби за спільне майбутнє. Про це знімають стрічки і пишуть книги, розповідають у школах чи на міжнародній арені. У справі збереження усної історії, як і її документування, зволікати не можна, адже за долею кожної людини, яка стала на захист свого народу, – велич особистості, чин свободи і звитяги нації. 

Книга історико-біографічних новел “Сповідь. Записки коменданта Майдану” (Тернопіль: Джура, 2025. – 242 с.) відомого політика, кадрового офіцера і коменданта Євромайдану Сергія Аверченка – це самобутня, відтворена від другої особи, реконструкція подій Революції Гідності крізь портрети знакових для сучасної держави особистостей. Це на їх незабутніх прикладах стійкості, життєвої мудрості та впертості тримався дух боротьби в самому центрі столиці, поставали добровольчі батальйони та волонтерські сотні, безстрашно захищався південь і схід країни, закладалися основи ледь не вкраденої утікачами і зрадниками майбутньої євроінтеграції, а також небувалої за ці роки консолідації суспільства. В епіцентрі кожного твору – вільна людина, якій під силу змінити хід історії, стати її струмком чи гірським потоком: “Пробився з темряви та й торить собі русло”.

Здавалося б, яку картину про незабутні часи боротьби та спротиву можуть подати всього-на-всього вісім новел автора («Обличчя Майдану»), а також оповідання «Сповідь» і «Кровомобіль», хронологічно обмежених важкими зимовими місяцями 2013-2014 років? Нагадав би, що після фактичної відмови на вільнюському саміті йти назустріч ЄС, в подальшому – очевидної появи сили-силенної незгодних із владою протестних містечок, пізніше – організованих режимом кривавих спроб зачистки Майдану, кількість протестувальників як у Києві, так і в інших містах України, шалено зростала. Водночас і методи влади масового придушення народної непокори ставали жорстокішими, що стало помітно з чорної статистики викрадених протестувальників із лікарень, зниклих безвісті чи безпідставно притягнених до кримінальної відповідальності. Озброївшись організаторськими здібностями і хистом, Сергій Аверченко, згадуючи окремих сотників, обозників, деяких політиків, військових, лікарів чи “беркутівців”, а насправді – дух великої непокори, сміливості й героїзму, відтворює відомі йому факти тієї лютої зими до самих подробиць, в тому числі, трагічних, якими відбувався демонтаж злочинної верхівки держави. 

Маючи неабиякий талант оповідача, тонко володіючи словом, відчуваючи психологію своїх героїв, вражаючи знаннями з історії, культури та рідного краю, цитуючи Екклезіаста, класиків чи побратимів, добираючи влучні прислів’я чи елементи зимової обрядовості, автор виводить на передній план їхні шляхетні вчинки, стійкість і рішучість, від яких залежала доля головного протестного містечка Європи та країни в цілому. Пригадаймо мудрий вчинок Героя України Олега Міхнюка, скромного Дімку, відчайдух Саньку і Ромчика, цілісність натури Оксанки, козака Гаврилюка, чернігівського Гавроша, а також заступника коменданта Майдану “з чистоти” Алінку. Це про неї автор написав чи не найчутливіше: “Після Майдану шляхи наші розійшлися. Я – до влади, вона – в добровольчі батальйони. Інакшого вибору у неї й бути не могло. Її тягнуло туди, де важко, де небезпечно, де потребують допомоги від сильних характером, з незламною волею та палким серцем”.

Засвоєння уроків минулого, збереження ланцюгів пам’яті, розбудова суспільства та його сталого майбутнього – серед наших спільнодій, як і великих місій тих, хто пише історію вчинками, боротьбою і тією внутрішньою силою духу. Заради прийдешніх поколінь, світла свободи, майбутнього вільного світу.