Re:цензії

Усе більше переконуюся в тому, що українці — нація не так великих романів, як невеликих оповідань. Хоч у світі справді бракує теплої літератури, на щастя, є люди, які щедро діляться світлом. Прикладом цього може бути збірка духовних оповідок Валентини Семеняк «Булочка… для Бога».

Дванадцять невеликих благодатних історій, глибина яких відкриває нам духовні істини і нагадує, що інтуїція, якщо до неї прислухатися, насправді веде до Бога, інтуїція і є Богом, коли ми дозволяємо собі це прийняти:

«— Сестро, скажіть, будь ласка, що стало причиною того, що вам на душі так радісно, й ви не приховуєте цього стану?

— Тішуся тим, що ви почули Бога.

— Як це? — не зрозуміла її відповіді.

— Ви стояли в кухні й виконували обов’язок матері, дружини — готували їжу. А я в цей час молилася. Бог, як великий режисер, підказав синові зателефонувати додому. Однак ви могли б не поїхати за ним відразу, вирушили б, наприклад, після того як приготували їжу. Але було щось таке, що вас змусило це зробити. То і є голос Бога. Ви називаєте це інакше: інтуїцією.»

(з історії «Як мало людині треба для щастя»)

Епіграфом до збірки пані Валентина взяла слова Рабіндраната Тагора: «Я попросив дерево: «Розкажи мені про Бога…», — і воно зацвіло.» Наскрізною думкою збірки Валентини Семеняк цілком можуть стати слова: «Говоріть і слухайте себе частіше — і вам відкриється Бог.»

Радію від того, що в українській літературі є люди, які, нарівні з Мирославом Дочинцем, говорять про духовні істини, не про матеріальне багатство, а про те, яке ми маємо в собі, про зв’язок поколінь і те, як треба чути й відчувати природу; щоденно сіють зерна мудрості, а вони щедро проростають в душах, які готові приймати ці істини.

«У Бога все передбачено», — пише Валентина Семеняк. Дійсно, в кожен у різний час, приходить до Бога, починає усвідомлювати й розуміти, чи відчувати Його у своєму тілі й довкола в просторі.

Іноді нам треба зробити «Лише один крок» (тут і далі в лапках — назви оповідань зі збірки), щоб краще чути «Голос інтуїції». Можливо, ви скажете: «Хіба таке може бути?», але навіть для Бога можна спекти булочку, і він її отримає!

«Щаслива та душа, яка може дивитися через мене і робити через мене», — скаже Господь. Бо кожне життя — історії різних портретів, які підтверджують, що навіть вишня вміє говорити, що в дивних ділах щоденних і в різних обітницях ми можемо залишати дуже важливі й потрібні зарубки на одвірках, одвірках нашого життя й нашої любові.

Було б чудово, щоб ця маленька книжечка потрапила до кожного українця, щоб усі, хто її вже має чи придбає, мали нагоду періодично повертатися до цих теплих історій, зігрівати свій день духовною мудрістю й радіти від того, скільки ми маємо можливостей творити добро щоденно. Мені б хотілося, щоб після прочитання цієї книжки голос інтуїції — голос Бога — звучав у серцях людей виразніше. Бо коли ми зможемо його чути, то й робити добра будемо більше, шукатимемо гармонію в днях земних, цінуватимемо більше батьків, світ, а також пам’ятатимемо, що молитва має починатися зі слова «дякую» частіше, аніж із «прошу́».

Окремо зазначу, що ми часто плутаємо поняття «релігійність» і «духовність». Ця книга не так про релігію, хоча й про церкву тут сказано багато, як про силу духу, про віру й розуміння того, що всі закони природи взаємопов’язані з основним: «Спочатку було Слово. І це слово було — Бог.»

Я свідомо не прочитав книжку за один вечір, хоча вона невеличка і її можна осилити швидко. Я смакував її цілий тиждень, зігріваючись теплими історіями, щоразу дякуючи авторці за неймовірне тепло, яке залишалося після кожної історії.

Ця книжечка сподобається не лише дорослим, а й дітям. Бо «Булочка… для Бога» зможе сформувати й посилити в дітей радість, вміння співчувати, співпереживати, і головне — жити в злагоді. Бо впродовж багатьох століть наша нація навчилася переживати страждання, але досі не вміє радіти й бути щасливою. «Булочка… для Бога» — прекрасний приклад духовної Біблії для дітей і дорослих, яка зможе зігріти і навчити. Ця книга також може стати одним із цінних подарунків для людей похилого віку, які, скаржачись часто на своє нелегке життя, знайдуть у збірці безліч прикладів того, як люди в значно тяжчих ситуаціях не здалися й не зламалися.

Дякую Вам, Валентино Семеняк, за «сокровенні видимі й невидимі уроки та усвідомлення вічності», які є у Ваших рядках. Спасибі за духовні оповідки й безмежне світло, яким просякнута вся книга. Тому вона зігріває, надихає, викликає глибокий щем, від того, що такі духовні історії нам потрібні кожного дня, як молитва до Всевишнього «Отче наш».