Новини
05.07.2014|10:10|Буквоїд
Оксана Кузів. «Адамцьо»
Живеш собі, ходиш, вітаєшся, зазираєш у очі чужих перехожих, у яких пливуть хмарки.
А потім, буває, хтось із них розчахне, наче сукновий плащ, перед тобою свою душу… А там стільки туги і любові, стільки безнадії і віри, стільки болю й самозречення, що і самій у грудях щось тенькне, надірветься, а головне – не гоїться… Папір, ручка – і чужа доля чорним по білому. І рана уже рубцюється. Тільки під струпом залишається пляма. Добре, що хоч біла…
Оксана Кузів. Адамцьо — Брустурів: Дискурс, 2014.