Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
життя
як вже пережита смерть...
та знову душа
у чиємусь тілі
забитому болями вщерть...
і знову так сумно
над ще недоспаленим степом небо
синіє
над злотом живих пшениць...
та пісня за піснею –
вже квилять погребно
над пожмаканим шматтям
порушених обітниць...
* * *
горить душа горить
і пісня не рятує
все до полону взяв
все поглинаючий вогонь –
горить давно
і вже дійшов до краю
ось кинеться й на тих
що причаїлись мовчки
осторонь
* * *
в степу стояла спека
вмирав у ній вчорашній вечір
блискавкою вбитий
на осонні плавилася тиша
покручена вогнем трава принишкла
вже не пручалася
не плакала погребно
і не молилася до неба
прохаючи дощу –
не мала сили...
стояла спека
ковилами сива...
над мертвим степом
збиралася пролитись нова злива...
* * *
усього степу тиша тиш
усього степу грім громів
полишені за тим
вже з’їденім туманами порогом
який без остраху переступив
відкинувши назад перестороги
в безмежність просторів нових
де часу перебіг
в замкненім колі не спинити...
за мить коротку промине
поважний вік століть –
на часі часу злам
і зміниться усе
і порохом сухим із нас спаде
лахміття і багатий крам
але нікому з нас
вже не дозволять поділити
залежно від гріхів
все наше стадо превелике
колись згуртоване до моноліту...
колись –
іще до нашої появи...
то як же нам самих себе
садити різно і на різні лави
ділить себе
на сих і тих сміливо –
на правих і на лівих
на зрячих і сліпих
на говірких й німотних
на степових
і на болотних?
ніяк –
судитимуть за тим порогом
зовсім інші судді
строгі
та жорстокі в справедливості своїй
на превеликім святі
чи у сірий будень
в спекоті
чи в заметілі сніговій...
вони
ще й зовсім незворушні
ніщо ні в який бік
не схилить їх
бо ставляться однаково
до лайки і сльози
до сих і тих...
вони
судитимуть усіх подушно
й стоятимуть
посеред спаленого степу терези...
судитимуть
хоч ми від них
не кращі і не гірші –
ми просто зовсім інші...
але то згодом
то колись
за іншим вже порогом
який мені наснивсь...
*
спогад про майбутнє
з вікнами вибитими
з дахом розпанаханим
самотіє в степу будинок
людьми покинутий
сам серед степу
на рівнині плескатій...
безпорадно порипує вітер
хвірткою
наче мала дитина
що в себе запитує
наче зовсім мала дитина
яка ще нічого не згадує...
а над степом
морґаною райдуга
людям пощезлим
добро віщує...
6