Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
У ритмах смаглявого, начебто авторка, техно
Вернулись апачі…
Сумний із них дехто.
А дехто устиг вже Донця зачерпнути…
Звернувшись до решти
Словами застиглого в мармурі мачо,
Політика марить садами і віллами Бучо
(Із бучі ж не віє ще вітер:
ні слів ні надії…)
Нам лучче
Лишитись такими,
Якими були ще до Горбі.
Аби не було спекулянтів,
Свободи, кохання, слів влучних…
Аби такі самі, як предки: сліпі і негорді…
Щоб стиха шептати –
Але не молитву, а завчену фразу із фільму,
Коли костяною ногою не смерть,
А Міронов нам времйя вбиває;
Коли віє вітер із Заходу (Схід же здихає і мліє;
І Брєжнєв в горілку й охоту ховає можливу погорду);
Коли нам на морду намордник труда й воздаяння
Надіто -
Він, замість усмішки, завжди новорічний;
Коли ще немає ні шлюх, є вори у законі, - немає бандітів;
Й два метри землі -
Все, що можем сказати про вічне життя і про вічність…
Одначе, немає нічого ніде:
Тільки привид слабкий сталінізму
Здіймається в працях учених -
Працює перо Розенвайна.
Комбайни працюють також:
Та не вперто, а тихо, - як мрії
На дні найсолодшого з снів,
Що наснився самому комбайну…
Епохо, ти де? О доба, ти чия? -
Кричимо ми на площі протестно;
Із прапором бігаєм стиха бруківкою, голову в плечі,
Як шаблю у піхви, дочасно поклавши…
Спізнившись на віче,
Ти, мачо, нікчема, -
Лише таргани (не земля!) - твоя вічність…