Електронна бібліотека/Поезія

Вдивляючись у полумиска глибину,
Розгледівши усередині мис і рифи,
Під саму суть, що глиною захована, пірну,
В багатодальший світ, ніж батьківщина щойноз`їденого рису.

Під цим вкривалом з глини щось - скоринка молока,
Яка від дмухання вітрів губастих лопається, бо тендітні струни.
Каміння посестра - запечена в роках - ця серцевина скла.
Що ближчає, то даліють в очах моїх її колхідські руна,

Які іще жили, коли гортавсь ганчарський диск.
Мов нерв тремтіли - ганчаря зливались з ними мов вітрила з вітром руки.
І кола танцю, й наче мжичка, й по воді її вчувався писк -
Сувоями років складалися, поліном в пічку плоті глини рухи.

Але тепер завжди вдивляючись у вироби з тих глин,
Мов археологи, ми передчасно мозком сліпнем -
У чашці з кавою стікає лик і лік хвилин,
Яким й самі допомогаємо тривать, упершись в свіжий напис на паркані ліктем.
9.11.09

читати