Електронна бібліотека/Поезія

Як спадщину - надвечір і на ніч -

Кладу я голову в твої дбайливі руки,

Свій розум - непотрібну і безумну річ,

Усі чудові, з неї що виходять, дивовижні звуки;

Душі незгасний промінь, що горить -

Невчасний пломінь, що мов дівчина у розпачі ламає руки,

Щасливу, що життям зоветься, мить

І квітку серця, що пала немов свіча зі святістю розлуки.