Електронна бібліотека/Поезія

Зірок багато. Їх не тра хапати з неба.

Вони заковані у кожному, у плоті.

В подіях, в рухах, в схемах побудови Феба

І навіть в схимах – коли чисто, як у церкві, в роті.

Не треба слів. Пісень. Не треба сильних жестів.

Навіщо в золото життя безцінніше від золота вдягати?

Воно пульсує в кожному. Із-поміж тіл-наметів

Зоря обрала, одяглась в найкращі шати.

І промінь цей, пробивши диск світанку,

Протерши очі, в всесвіти несе себе, сталевий,

Як дівчина, що нігтиком прикрила невеличку ранку,

А світ її усе-таки стиска, зміща з орбіти: ремінь.