Електронна бібліотека/Поезія

Відмолився на персах твоїх,
А далі мені - світ померк.
Відтремтів я на лоні твоєму,
А далі - узяв і заплакав.
Я хворію тобою, кохана,
Не від тепер -
Я про тебе, напевно, занадто багато балакав.

Я розказував вітам про тебе
І душам померлих богів.
Я розказував сонцю,
Що ніжно тремтіло під дахом.
Я із птаством до тебе полинув -
На руки я сів
І в руках, мов маленька людинка,
Ізнову з годину проплакав.

Протужив за тобою, неначе була ти не тут -
Сумував, наче втратив - навіки й єдину.
Так - печально - лиш плаче далекий сибірський когут -
Та не хочу йому я дивитись у вічі, незнано страшні, - у його середину

Не проникнуть. Так само, як в тебе.
Хоч бачу - ти все іще тут -
Все всміхаєшся, пестиш, тримаєш когося за руку -
Під сукенкою все ще тремтливою птицею дихає пуп,
Що готовий віддатись цілункам -
Та я відчуваю - розлуку!

Вже! Вона - не далеко. Вже ближча,
Ніж Чистий Четвер.
Наче Пйатниця - зболена диха в потилицю, в руку,
Під якою твоя. Так, коли помираєш - коли
Вже помер -
Наостанок каблук
Ти іще раз почуєш.
Вона.
Віддалялась не раз.А сьогодні вона -
Розчиняється в бруку...
21.08.09

читати