Електронна бібліотека/Поезія

Нічого не маю - отож нічого й не боюсь.
Латинська примівка.

Нічого не боюсь - хіба щось маю?
Я винен - власним водограю, дітям і журбі.
Я - сам в собі, та - тимчасове все моє, я знаю
Не знести світу на плечах ні попід землю, ані в небо на горбі.

Лиш пагорби - мої, лиш днів минущі зливи,
Cтепами біг очей нудний й словесний променад.
Лиш відчуття, що саме ця моя любов - найбільш красива,
І почуттів, яким моїми вже повік не буть, каскад.

Все решта - не моє. Хоча - моє. У кості,
Що усередині тремтить, я відчуваю досі всього світу шал,
І кожна з сварок у метро, і кожен схлип людський у гості
Запрошує мою тремтячу душу ночувать як на вокзал.

І там, у глибині не знаних ситуацій, наче на пероні
Гранітний пам`ятник чи гема - моя тінь.
Вікує біль - неначе птах, гніздо звиває в моїй скроні -
Відчутих, що були і будуть поколінь.

І знову піде дощ. Ізнов розірве вітер,
Мов груди - дихання, дбайливо складені пазли дахів.
Від розпачу, від щастя - довго ще тремтіти, ніхіл.
І падати, і ніхіл підійматись - опісля гріхів.

читати