Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
Ламке повітря у руках як лед, його минаєм тихо,
Стрімкими подихами в груди, крилами б`ючи.
Не образом, але гербом, хвостом змії звиваючись над степом
Душа, немов струмок, наповнює ландшафт й звучить.
І погляду батист вкрива холодне небо лагідністю шовку,
А довгий пальців хід в глибінь із мли,
Не бачачи, а відчуваючи, тремтить замерзлим, та живим, оригінально ніжним вовком,
І дух, окутаний в гарячий сплеск сердечного весла, стоградусно сичить.
А піна на поверхні тіла,змішавшись з потом
Всіх віків - узвар,
Який це небо п`є, що в листопад тебе вбива Полпотом
Й гамує на жаровні серця надтий невгамовний жар.
І раптом все змінилось: ти вдививсь у голі вишні,
Пробіг чимдуж очима вулицею голий, за відсутності тепла.
І, коли ти нагий увесь тремтів, Всевишній
Клав ангелам як кенгуру у сумку коржики добра.
І, на підніжку скочивши в останню мить в небесній залізниці,
Разом із снігом, що от-от Різдвом розтягнутим в шпагат часу впаде,
Спішать чимдуж духовні, як і ти, розширивши зіниці,
Крізь холод в руку до небес простягнуту, що їм назустріч наче хмара йде.