Електронна бібліотека/Поезія

Лунає пісня над селом - вона якась космічна,
Якийсь невтішний смуток в голосі гучному.
І кадр в душі стає: сьогодні проводжали в потойбіччя
Одну із душ - понура йшла вона в гробу додому.

Був білий день, пряміш стріли летів небіжчик,
А ніч настала - вже луна гармат весільних пісня,
На лавах - п`яні пари, павина постава. І розстібає ліфчик
Невіста поруч з нареченим - парко, грудьми місить простір-тісто.

Мов випікає Шлях Чумацький наречена й коржики - дороги зорям.
Дорогоцінні почуття лягають на жертівник - у зубопротезну миску.
І поруч глек - козак з баским конем ковзають морем,
І чумаки - спочатку йдуть у Крим по сіль, а потім б`ють татарина по писку.

І риску попід цим проводить - жирну крапку з медовухи день-мучитель:
Весільний похорон, і похоронна свайби втома,
І пісня також втомлено-гучна, що над селом звучить ще,
І кров реальна - в більшості гостей під оком гематома.

І гени всіх присутніх стогнуть врешті-решт, немов воли у яслах,
Й стікає в темну ніч з цих ясен каламуть бордова -
На мить розвиднілось, аби повік було неясно,
Чому в хліву неначебто пророк хрипить залишена всіма на празнику життя корова.

читати