Електронна бібліотека/Поезія

У всесвіті одну зорю знайдеш,
А дві великі зірки неодмінно втратиш.
Коли ітимеш, то не знатимеш: впадеш
Чи серед піль осінніх оком зло чинящих стратиш.

Чи сон примариться, чи наяву видінь
Сплетеш у голові вінок із мрії.
Чи сам мов бусол у болоті співом оживеш, чи поколінь
Повернеш втрачені і сильним кимось страчені надії.

Повію поведеш крізь острів безнадії у небесний храм,
Чи, зцілувавши лоно, в магми мороці навіки зляжеш.
Чи подарує небо тобі перстень, чи на персах персом ти розгубиш крам
І як зоря вечірня тільки в ніч одвічну наче камінь падеш.

Та хтось рукою проведе в твоїм чолі -
І потепліє, вмить розчулиться каміння.
Й в його, в твоїй душі, немов в зерні
Задихає, зарухає іще живе створіння.

Іще ідеш - іще не скрапав до останку день.
Ще тінь твоя немов жовток яйцем бовтається позаду.
Ген-ген іще біжиш. І ще земля
Шепоче пісню у тобі - сновидну, соковиту, з винограду.

читати