Електронна бібліотека/Поезія

Сумні слова. І ще сумніші відтепера ночі.
На шиї - перли із кривавого багрянцю та з осики хрест.
Чужого лиха наче сну, своєї долі мов припливів безперервних повна.
Марія.Карі очі і безумний жест.

Який віщує, що навзавтра дощ в державі цій ущухне.
Лише не вщухнуть ряднинки тотального села.
Не вщухне шелест м`язів об худі кістки - нечутний,
Не вщухне це горіння духу крізь віки, димова мла.

Не зникне, в безвість не впаде бажання з`їсти на сніданок смаженої риби.
Із тіста голову зліпи, щоб усміхатися тепер утрьох.
Зліпи, крім двох своїх дітей ще щось, й мерщій ставати диба.
Всесвітня, незнайома нам пливба. Шалений, хоч і досі прохолодний, льох.

Де весла - руки, сперті об арктичну білизну цих стін лікарні.
Де весни - віщі і іще ніким не чуті сни.
Де погляди безумних - гарні
Хіба - як етикетка щойно викинутої у смітник плящини від "Десни".
10.11.09

читати