Електронна бібліотека/Поезія

Хокейний візерунок на блідій як смерть траві
У день народження січневої зими хіба побачиш?
Очима потопаючи в засніженій землі халві,
Я срібні краплі рипу на ходіння, мовби не по ній, а попід нею трачу.

Загусне гаком крапля попід носом, і бурульки віск
Не схожий ні на що, стискається у крапку.
І серце теж немов ховається, втискається не в тіло - у ніщо,
Рука, немов атланти портик, злегка-злегка підпирає теплу шапку.

І підбирає серед степу і несе ген-ген
Сліпуче відчуття, що щастя в холод
Важніше над усе. І груди ріже вітру автоген
І все гучніш стає отой, що всередині бється, молот.

І вється дим. Й не пється шоколад,
І сниться, хоч іще не спиш, розвезлого вулкану літо,
І ти, йдучи вперед, в снігах вертаєшся назад,
І щось - душа, слова? - в зубах, в руках, ні - в нитках рукавиць продовжує тремтіти.
24.01.10

читати