Електронна бібліотека/Проза

яблунежер.
Заєць же підвівся, потягнувся і без поспіху почухрав убік своїх очеретів – таке мале, облізле й миршаве після зимівлі.
– Джеррі, Барс! Та хоч налякайте куцого нахабу, намніть йому оті довгі вуха! – у відчаї закричав.
Джеррі тільки позіхнула і перевернулася на другий бік. У неї, бачте, робота овець пасти і вовків ганяти, а з отим мишеням вона й гратися не захоче…
Барсик також не рушив із місця. Він провів зайця очима і здивовано подивився на мене. У його простодушному погляді питалося: «Що за шум, чому тривога? Це ж наші зайці».

читати