Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
Пустеля ока плаче у пісок.
Стою самий з собою наодинці.
Змовкаю з потойбіччям в унісон.
Тече роса косою і дзвенить
Стебло під лезом голосом сопілки,
Вмирає ніч під зорями і тільки
Виблискує на павутинні мить,
Розіп’ята пилатами октав
Гармонії, що балансує вміло.
Вирівнює труна горбате тіло.
Пливуть сузір’я хвилями отав
І падають, як іскри до води,
Прозорі сни невиспаної Мекки.
Самий від себе я уже далекий.
Вкриває час цілунками сліди.
Чи квітами?
Сивинами доріг
На скроні сипле вітер-волоцюга…
Не віриться – уже заходить друга
Незаймана
На больовий поріг.