Електронна бібліотека/Поезія

Із крику ненароджених дітей,
Із черева вагітної Голгофи,
Притоптана й підкошена росте,
Нанизуючи образи на строфи.
Чи образи?
На клумбі, на біді,
На твані буднів, на чутті оскоми,
На камені, на колах по воді,
На відстані від титли і до коми.Поезія росте у головах,
Біля гноївок, на стерні, в окопах…
Вона долає сумніви і страх,
Неначе щойно вкрадена Європа.
Її лякає невідомість і
Передчуття із присмаком отрути.
Їй особливо боляче тоді,
Коли долає збайдужіння трутнів.Крізь рани на долонях, сірий хрест,
Крізь серце, що випурхує і б’є
По ґратах, що тримають вільний лет,
По склу, що не витримує об’єм
Безмежних мрій, римованих із раєм,
Сліпої правди, зимної трави…
Її зело невизначеність крає
І переходить з вічністю на ви.Поезія вростає у граніт,
Як подорожник. Сліпне при дорозі,
І балансує поміж «є» і «ні»,
Ні впасти, ні триматися не в змозі.
Її потрібно поливати, бо
Зів’яне, вмре
За крок чи два від сцени.
Скропити її треба, як любов –
Безсонням із надрізаної вени.

23-24.07.18

читати