Електронна бібліотека/Поезія

Чомусь небові

Забажалося впасти

Лицем на нас

І подивитися крізь землю,

Що роблять покійники

Під бетонним прошарком

І коли в них буде

Охота розкладати карти.

Так хочеться небу

Пограти з ними

В деберц

Або навіть у триньку

На секунди,

Які не розсипаються.

Але мерці нечемні,

Та й рідко приймають

Голубих до гурту…

Якось уранці,

Припавши до трунку,

Відчув тиск,

І я мізинцем

Проштрикнув озон.

Зірка вкусила за палець

І потягнула небо,

Ніби ланцюг,

За собою нагору.

о5.о4.2оо7

читати