Електронна бібліотека/Поезія

Затуманений день – ніби сірий поганий котяра:

На нагострених пазурах сонця застигли шматки;

Похолола лілея рожева, в Душі аромати пожару;

Прочуття грозові під ногами збивають грудки

 

Тих надій, що не збудуться. В серці скляному

Дикий іній гірський посолодшав на дьогті доріг;

І кульгає до мене, забувши про зречення й втому,

Дерев’яний колишній поконаний зраджений Біг.

 

Наїжачилось небо, розлущено хмарами мряку.

Ми обоє йдемо крізь нікуди в тутешні віки.

Я шукаю себе, він загублює в темені «дяку…»

Він стає істуканом, а я? Ні, не час, не таким.

1о.о7.2оо6

читати