Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
А земля напилась соковитої фарби війни,
Бог не має турботи, але тут він закляк на колінах.
З неба сонце упало, як дукач із грабунків казни,
І забуто стоїть реформована смертю Руїна.
А за полем торжок, але звідки в солдатів пеньонзи?
Та що треба комусь, коли біль автоматом завчили.
Розбавляти нам цинк чи то в сріблі, або навіть в бронзі
Чи азбестовий день виліпляти з диявольським рилом.
Бог на Себе моливсь, хто тепер пожаліє безпутних?
В вир летять янголи, та чи буде рубіжний притулок?
У могили жнива, і отам, під землею, так людно –
Їм не треба життя та фантомів прозорих пігулок.
Світла нині нема, а хоча все тепер економне
Без сезонів дощу – що устигне, отому й бувати.
Не до ближніх любов. Он хрестами повніють колони.
Але хто ж на хресті: чи то син, чи отець, а чи мати?
о7.1о.2оо7