Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
Через тисячу літ звуки дзвону густі
Чорним птахом спускаються в тишу.
Хтось попереду пекла, а хтось у хвості,
Хтось лишається вірити в гірше.
Хтось між тисячі жертв заблукає вві сні
І не знайде будівлі, що скраю.
Хтось востаннє вдягне свої мрії лляні,
Хтось про ближнього вбивством подбає.
Закровиться душа під пунктирами черг
У наступному тисячолітті...
Над проваллям зависнув Омитий Четвер,
І у бронзі прощення відлиті.
Розпливається сніг. Сам від себе не встиг.
За кривавою ширмою хмари –
Середина землі, середина без книг,
І без Бога занедбані храми.
Прораховані в числах судьба та ім‛я.
Бачиш тіні, народжені в тінях.
Свою кулю хапаєш? То ще не твоя.
Стрінь свою під хрестом на колінах...
Хто ще руку подасть, зупинивши буран,
Навіть знаючи : все це зітреться?..
Живемо неживим. Насолода від ран,
Що гнояться на залишках серця.
Замість слова – кайдани і правил томи
Ждуть по той бік на псевдоґарантів.
В новім світі воскреснуть усі – та не ми,
Покоління химер та мутантів.
Ти сьогодні помреш – значить, скоро й мені.
Наші труни постійно гостинні.
Я – ніхто, ти – ніхто. Ми – примари нічні,
Ми – годинники хворі настінні.
1999