Електронна бібліотека/Проза

видавець одразу перепитав, чи він розмовляє з Максимом Іщенком, ти підтвердив, на тому боці лінії відбилося безмежне здивування, але видавцю ніколи думати за примхливість життєвих метаморфоз, у нього ж постійні справи, потрібно йти, сваритися, домовлятися, заробляти гроші, а як же інакше?
Через кілька днів потелефонував…Степан, як ти, старий, з тобою все гаразд. Степан говорить, аж захлинається про свої постійні проблеми з рецепцією та перекладами, ти слухаєш і думаєш, що уже ніколи не наблизишся до цього цинічного світу літературної суєти…
Тобі вистачає на хліб, навіть на проведення телефону, ти поки що далі вичитуєш графоманські (але ти викинув це слово з власного лексикону, адже слід мати мужність усе сприймати таким, яким воно є насправді) рукописи, але розумієш, що незабаром припиниш цим займатися. Ти іноді пишеш вірші зовсім іншого змісту і спрямування. Часом защемить серце за Марією. Але вона одружилася і виїхала з Мічурівки. Кілька разів розмовляв з Інною, і вона якось сказала тобі, що має враження доконечної підміни людини. Тобі дуже часто буває сумно, але тоді ти починаєш молитися або йдеш до церкви. Іноді у тебе бувають зриви, і ти плачеш, тужачи за собою колишнім, а одного разу навіть провів весь вечір з однокласником і двома пляшками горілки. Але зранку ти зрозумів, що це лише підступна агонія вмирання у тобі колишнього Максима.
Ти познайомився з кількома ченцями, а нещодавно відвідував їхній монастир. Тобі було трохи лячно і незатишно, але водночас так любо і тепло, що ти попросив Бога, аби дав тобі силу і бажання добути у цьому тихому, віддаленому від гуркітливих мегаполісів, пристанищі останок свого земного життя…

2002 рік

читати