Електронна бібліотека/Поезія

щось шепотів. Про узвар,
котрий планету розкроїв,
прожебонів спроквола,
сонно опершись на бюрку.
Тема мене завела,
як Андруховича Юрка,
до пародійних аскез,
комітрагічності тятив.
Треба (бо ж кількості Крез)
віршу апендикс дотяти.

Нині закохані вдвох
таїнством шлюбу похрещені.
Завтра оргазм у обох,
порізно, іншими, пещених.
Ще не мислителя хист —
вправна стрільба у «десятку».
Злодій і семінарист
скажуть однаково: «Братку!»


11
Переступи через гріх,
скинь запинало двозначень.
Їхніх капронових бліх
долі не варті завбачень.

Іродів глум зупини
геном у першім коліні.
(Звіт виконробу війни
ділиш на прах Муссоліні).

Оранжерейні цвітки
здай для жорсткої чеканки.
Перелаштунки дочки
вилий з лимонної склянки.

Недорозпачливість сліз.
Знаєш її достеменно?
Мимо трагедій проліз,
фарсом накривши стремено.

Ліриці сліз протистав
лірику жаху і голки.
(Втім, чи відрізнить пристав
виставку від еспаньйолки?..)

Нами не витчуть вериг,
богопокинуті лови.
Радість архангельських книг
стукає в раму воскову!

12
Л.Стринаглюку
Ані проворних хвилин,
ні сатанинських романтик.
Плюнь на нудний дощоплин,
наче любов лаборантки.

Жалісні сплески гостин
викинь у шостій винарні,
щоб пересвідчився син:
щастя молекул намарне.

Виверти днів розклади,
мовби корону для гідри.
Виробив трутки склади
Ніцший за іменем Фрідріх.

Смішно: завод надлюдин,
бо не зросійщити Сену.
Як рецесивний полин,
цей найвід’ємніший геній!

Йде пасторальний абат,
ніби доповнення теми.
Скинеш у ртутний салат
паску, страждання, поему?..

Витвором батьківських рук
погляд відсутній пролився.
Самопонищення крук
кожного жде дітовбивцю.


13
Інкрустований в просторі чин
нам нашіптує думку немолоту:
розказати про стоси причин
рецидивів сусального золота;
помістити Париж на столі
мізантропа, веретою вкритого,
ніби Сальвадорович Далі
утікає кордонами митними;
змалювати дзеркальний фіакр,
що дрібонькими квітами пещений,
підрівняти цілований лак
до екзем, неспричинених тещею.
Забувай найлукавішу «лаж»:
в Антарктиді і кукіль не родить.
На Ґрааля коня — й біжи аж...
аж до розбудови богородиць!


14
До картини доточено хлань,
ніби кров відібрали у дужих.
Ви — ерзаци заморських страждань,
дублікати подільської ружі!
Ви — палітра добожих жахів,
Ви — нікчемний відросток великого.
Коли він дивосвіт гожий сплів,
ви щурами в світанки проникнули.
Не складали ви нині ачей
каталогу тортур для відмічених?
Ви, лякаючись Божих очей,
майстрували провидцеві вітальню...
Гнані ви неприродною вродою,
не причетні святочному ви:
«Три царі триєдиному Богові».
Ненавиджу! Іду на Ви!

15
Коли напакують у амфору
вовчих суниць,
коли перекришиться лицарська
біла уздечка,
коли святоюрська гора – серце
ніжних каплиць –
не втримає паству, спокуту, різдвяну
овечку,
на небі запеченім, попри
наркози і моди,
появиться речник чужий
рівносильно мені,
нешпореним коням, зимі
очманілих народів,
апостольний, дивен, неначе
вірші на струні.
Заходиться він в попелищі
вогонь напитати,
рубати розпуку, з берези робити
Божник
(навколо лиш чернь і кров нехрещена
ягняти);
будучого храм, щоб у нього
дводух не проник,
при благості тройці, на нашій
свят’юрській горі
без догми і списа
заходиться знов будувати.

1 Цитата з поезії Т.Г.Шевченка «І Архімед, і Галілей».
---------------

читати