Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
Сніг зігріється у руці.
В країни закінчуються бійці.
Але не закінчується повітря.
І ця западина світла - гостріше ножа,
Але ще непомітна межа,
і смерть ще непомітна.
Просто такі темрява і зима.
Ті, кого ти любиш, знають - усе недарма.
І в смутку їхньому є присмак ожини.
Тому що в слові "смерть" і в слові "любов"
немає спільних звуків, і нам обом
далі з цим жити.
Нам потім розкажуть про сніг.
Розкажуть про всіх юних, усіх ясних,
тих, що встояли між мішанини.
Їх навіть не називали на імена.
Але в них була ця країна, й вона одна
була між ними.
Просто тепер такі холоди.
І той, хто дочитав сюди,
спиниться серед рядка і затихне:
віршІ, наче душі - в них не вірять ті,
хто нічого не втрачав у цьому житті,
хто думає, ніби час - це щось застигле.
Нам із тобою потім скажуть усе.
Але є повітря. І воно всіх нас несе.
І не бійся слухати слова, що ранять.
Це наш час. Це наша перша зима.
Країна нічого не вдіє сама.
І пам´ять кожного з нас - більше, ніж пам´ять.
Хто зможе зігріти ці сніги?
Зима - це відчуття ваги
і відчуття невагомості серед снігу.
Відчуття часу, який перестав бути чужим.
Відчуття вІршів, відчуття ожин,
відчуття твого сміху.
І не закінчується світло згори.
І люди освідчуються, мов приносять дари
тому, хто знає ціну любові.
Країна глибока, ніби плесо ріки.
І дерева стоять, як жінки -
щедрі і гонорові.