Електронна бібліотека/Поезія

Я став непомітним, виходячи з гри,
Нудні віршогризи – не свідки.
Я просто віднадив усі вечори,
Аби залишатися світлим.

На векторі вітру, в астралі яси,
Де потом стікають харизми.
Дістали мене часові пояси,
Глухі, як церковні хористи.

Це доля, це драма на цедрі листа,
Відлучення вічне від цицьки,
Коли запарфумлена днів гнилизна
Собачою помстою гицлям.

Це фатум, наврочений мій реченець –
Корінням вбирати й корою
Всю тугу набоїв за боєм сердець
Іще незачатих героїв…

Я зник. Розчинився. Відрізав хвости
Від ґонору, гніву і грому.
Бо сором оцей планетарний нести,
Повірте, зручніше самому.