Електронна бібліотека/Поезія

верхотурі вітер запалю.
Ридає дідо. Діти хочуть лю...
А ліс мовчить. Солоний голос лами
Мене роздер на голос і на слово,
І стало в горлі світло і сливово,
Пішли за мною люди з корогами.
Ішли за мною вельми ґонорово.
Мені приємно, бо мені ab ovo
Душа кровить і роздираге брами.

13.
Душа кровить і роздираге брами
І розкриває ноги, руки, ріки,
Русяві, чорні, золоті повіки
Летять і вереміють ліс над нами
У горлі маракуйі. Криптограми
Не знати нащо і не знати звідки
Деревами солодкої позлітки
Дуріють в листю разом з бахурами.
Уляня тче з позлітки верхотури,
А там зринають рукотворні мури,
Душа згрібає золото. Одне.
Уляня – тіп-тіп-тіп – годує кури.
Вона – душа дощу в душі натури.
І цей вогонь ніколи не мине.

14.
І цей вогонь ніколи не мине,
Як не минає золото на стелі
І золото в душі твоїй. Тарелі
Мечем мерзенний лицар розітне.
Найпершу – білу – білий сніг ковтне.
Мала зрадіє і розкриє двері –
Як нитка сонетарна на папері –
Перекричить невмілого мене.
Але цибуля сплаче під ножами
Свою тривогу. Гола, без піжами,
Прогорне присмерк болісна стіна
І заніміє. Бо за крок – над нами
Біжить у хмари босими ногами –
В упрілім листі плаче сатана.

15.
В упрілім листі плаче сатана –
Забутий на дорозі черевик:
Масна підлива на шорсткий язик.
Ти – мій орґазм і я сягаю дна,
Бо ти – моя краплина. Ти – весна.
В сухій пустелі золотий арик.
І сам собі огидний колядник –
То я. Ти чуєш? Я сягаю дна
І розкриваю золото коржами,
І кришу чорну кригу з порохами.
Твоя любов мою очами тне.
Кривий кав’яр кремує ворогами.
Душа кровить і роздираге брами
І цей вогонь ніколи не мине.

23-25 жовтня 2000 р.
Чернівці-Тернопіль-Рівне.

***
Коли в тополі солов'ї
Перегукаються з тобою –
Душа, засипана золою.
Світають сльози в синь її.
Тополя літерного ї
З травами ділиться росою.
А серце – в полум головою.
А сонце – словом за краї.
І вириває душу з тебе
Немов уже нема потреби
Тримати солод голосів
Далеко від сухого неба.
Мов калита, душа-кулеба

Ковтає в себе солов'їв.
15 травня 2009 р.
Київ, Тополиний бульвар.

читати