Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
Ми нарікаємо завше, що минула пора
великих людей – чоловіків і жінок,
котрі у чистій одежі здіймалися на Агору.
Але ж у природі так є: грубшає кора,
минає століття, і вже вінок,
а не лавр, шелестить над чолом потвори.
Думаю, що колись і мені доведеться,
осипавшись листям, посидіти в парку,
спостерігаючи буття у формі і подобі.
Не упійманий час нарешті озветься,
спогад про неважливе здавить карк,
втім, у пам’яті більше тепла, аніж жадоби.
Все залишиться в минулому, майже все.
Стільки слів і розмов стануть просто прахом,
і постане питання: що насправді свобода.
Відженеш хлопчаків – і мурашник спасен,
посваришся із дружиною під вечірнім дахом
або просто нап’єшся чаю, бо така погода.
І що таке спогад – по суті, сни,
класицизм протиставлений модному авангарду,
наче одну країну змінюєш на іншу, менш жорстоку.
Таку, де не вчепиш на кітель свої ордени
і хмари на старості літ за вікном мансарди –
це найкраща форма держави, доступної оку.
2013