Електронна бібліотека/Поезія

А вона ж таки іще не стерпла,

Не оспалась, як старі коші.

Бо встають кургани сивим степом,

І євшани сходять на межі.

 

На межі між полуднем і буднем,

На межі між завтра і колись.

Тріснув час, і опада полуда,

З душ козацьких, що уже збулись,

 

Що вростають паростками в тишу,

Що як кров пульсують у траві.

Ми ще є. Ми вже такі колишні.

Проростаєм. Ми уже живі.

читати