Електронна бібліотека/Проза

Кассандри. Вона звелась і зажадала негайно йти звідси. Іван покірно пішов за дружиною. Осип завагався на мить, але мусив теж іти. Ще прислухався до знайомого голосу, звуки якого торкалися струн його чулого юнацького серця...
Над Яссами залягала ніч, коли поверталися з прогулянки. Кассандра нарікала на щось своїм верескливим голосом. Їй відповідав Іван. Але Осип не дослуховувався тих розмов. Йому все ще чулася гра на скрипці цигана і спів дівочий...
Місяць то виринав, то ховався за хмарами, торкаючись сріблястим промінням шпилів Святої Голії38. Десь далеко колихалась у темені мелодія. Може, то чарами когось заворожує дивна співачка?
38 Головна церква святої діви. Їі описав Федькович пізніше у вірші “Ніч у Яссах”.
Уранці, перед тим, як вирушити з Чунтуляком на роботу, поспішив Осип побувати на лузі в Копоу. Простував до циганського шатра, прислухався, хотів почути знайомий спів. Але на місці постою залишилося тільки згасаюче вогнище. Вітерець розвівав свіжий попіл, в якому ледь-ледь яскріли жаринки.
Дивився навколо, наче прагнув відшукати щось утрачене. Задуму розвіяв старий молдаванин, що попасом гнав кіз і зупинився біля попелу. Знайшовши жаринку, запалив люльку, а далі звернувся до Осипа.
— Добридень, юначе!
— Добридень, діду...
— З яких країв ти і чий син?
— З Гуцульщини... Син Черемошу...
— Карпати, — молдаванин показав рукою на гори, що ледь вимальовувались у синій далечині. — Знаємо. Чули про Довбуша. Кажуть, бував він і на нашій Молдові, — Старий сів на камені. — І нас, гайдуків, водив молдавський ватажок, славний Бужор, у Карпати, — заспівав старий пісню про народного героя... — А потім ще докинув: — Щасти тобі, сину. Будь здоровий!
— Спасибі. Хай і вам щастить!..
Чунтуляк ще до від'їзду на роботу доручив Осипу вкладати речі, почистити чоботи, полагодити костюм. Крім приладів, брав ще в дорогу всякі дрібнички, наче для розваги, а з ними й фото. Серед них дюжину фотографій самого господаря Молдови.
— То все треба. Все знадобиться, — метушився землемір, розгублено поглядаючи у вікно, наче когось чекав.
Час минав, ніхто не приходив. Лише фурман нагадував, що пора вже вирушати.
У дорозі Чунтуляк розповів, що чекав на панночку, яка мала бути його нареченою. Шкодував, що не попрощався з нею. Осипа здивувала поведінка землеміра, який кілька разів починав розповідь про наречену, але не завжди називав її тим самим іменем.

* * *
Почалось трудове життя серед молдавських степів, садів та виноградників. Доводилося переїздити від одного села до іншого. Кожного разу перед зором юнака відкривалися нові краєвиди, зустрічалися цікаві люди. Він не зважав на втому, бо захоплювався самим процесом праці: волочив прилади, креслив на папері плани угідь.
Нудно було лише, коли Чунтуляк починав гостювати у землевласників, маєтності яких виміряв. Тоді Осип змушений був виконувати роль слуги — стояти коло дверей, подавати Чунтуляку плащ, модний капелюх і навіть білі рукавички. Дратувала юнака така поведінка землеміра, який за столом у багатіїв розповідав усілякі небилиці, обов'язково вигадував про свою багату наречену. А зрештою витягав фото молдавського господаря, говорив, що одержав з його рук. На знак поваги до землевласника Чунтуляк дарував йому знаменне фото, набиваючи собі ціну.
Хотілося Осипу обізватись і спростувати дещо в поведінці землеміра. Але він твердо вирішив до слушного часу терпіти й мовчати.
Минав у праці час. Зростав у турботах юнак і мужнів, знаходив друзів серед молдаван, слухав їхні скарги на утиски від землевласників. Недобре говорили вони і про землеміра, який нібито прислужує багатіям і вимірює землі не по праву. Все це вражало й насторожувало Осипа.
Після багатьох мандрувань землеміри зупинились у місті Нямц (Петра-Нямц), що причаїлось у затишному підніжжі Карпат на березі Бистриці, яка своїм плином нагадувала рідний Черемош. Доводилось терпіти незручності тимчасового оселення, виконувати багато доручень щодо креслення численних планів угідь, виноградників та лісів. Зате сторицею одержував Осип винагороду, мандруючи берегами Бистриці.
Ще не зовсім уляглися після революції селянські заколоти. Іноді гурмою приходили молдавани до землемірів, вимагали, щоб накреслені плани були позначені не боярською печаткою та підписами власників, а іменами уповноважених від громади.
— Ліси й пасовиська наші!
— Зажерли бояри наші предковічні землі!
— Коли б з'явився наш ватажок Бужор, то дав би раду!
— Власними руками понасаджували ми виноградники!
— Вимірюйте землю на кожен двір хлібороба. То наша кров, наші мозолі на руках, горби на спинах.
— А пасовиська міряйте на нашу, а не панську худобу! Чунтуляк пояснював, що вимірювання земель відбувається за урядовими патентами.
— На те є конституція, — говорив він.
— Конституція панська, а земля наша!
— Обдурюють нас пани!
— Гетьте з нашої

читати