Електронна бібліотека/Казки
Завантажити
Веди мене до нього, вже я його дістану, хоч би він сховався на вершок найвищої сосни.
Провів Заєць Ведмедя до криниці та й каже:
— Вельможний пане! Велика твоя сила! Дивись, твій ворог, як тільки побачив, що ти наближаєшся, зараз утік і сховався у своєму замку.
— Де він? Де він? — кричав Ведмідь, оглядаючись навколо й не бачачи нічого.
— Іди й заглянь ось сюди! — мовив Заєць і підвів Ведмедя до криниці. Став Ведмідь над цямриною, глянув униз, аж там і справді Ведмідь.
— Бачиш свого ворога,— мовив Заєць,— як виглядає із свого укріплення?
— Я не я буду, коли його звідти не дістану! — мовив Ведмідь і як ревне на все Ведмеже горло вниз у криницю. А з криниці як відіб'ється його голос, ще удвоє сильніше, мов з величезної труби.
— А так! — скрикнув Ведмідь.— Ти мені ще загрожуєш? Чекай же, я тобі покажу!
Та й з цим словом Ведмідь бабах у криницю та там і втопився.
А Заєць стояв біля цямрини і дивився, поки звірячий ворог зовсім не потоне, а тоді скочив щодуху до звірів і розповів їм, яким то способом примудрився він позбутися Ведмедя і визволити їх усіх від тяжкого нещастя. Чи треба вам казати, яка радість запанувала у всьому лісі і як усі дякували Зайцеві за його вчинок.