Електронна бібліотека/Казки
Завантажити
мішку?»
Розв'язала мішок, та не вспіла гаразд і заглянути, а з мішка як вискочать Лиско та Рябко та за Лисицею. Лисиця тікала щосили, ледве вскочила в ліс та в свою нору. Віддихнувши трохи з переляку, почала сама з собою розмовляти:
— Ви, мої оченьки, що робили, коли за мною ті погані собаки гналися?
— Ми пильно дивилися, щоб ти знала, куди від них найліпше тікати.
— А ви, мої ніженьки, що робили?
— Ми бігли з усієї сили, щоби тебе собаки не могли догнати.
— А ви, мої вушенька, що робили?
— Ми уважно прислухалися, чи не наближаються твої вороги.
— А ти, хвостище, що робив?
Хвостище розсердився, що Лисиця так неласкаво до нього заговорила, та й каже їй на злість:
— А я мотався сюди й туди, зачіпався то за пеньки, то за гіллячки, щоби тебе затримати, щоб тебе собаки зловили.
— А, то ти такий добрий! — крикнула Лисиця.— Геть мені з хати!
Та з тими словами висунула хвіст із нори, ще й кричить:
— Гей, Лиско й Рябко, цю-цю! Нате вам Лисиччин хвіст! Рвіть його!
А Лиско й Рябко мов на те й чекали. Вхопили Лисиччин хвіст, як шарпнули та й витягли цілу Лисичку з нори і тут же її розірвали.