Електронна бібліотека/Проза

Він відтягався донизу, колись ця вага була для Христини приємною, бо то був заробіток. Тепер то була мука. Підсліпуватий вечір огортав гори, в селі почали світити лампи, а вони ще блукали на верхів’ях. Напарниця, чеченка Таня, якій лазити по горах було природно, як дихати, видряпалася на самий вершечок гострого гребеня. Христина хотіла було зачекати її, але та крикнула:
- Иди сюда, здесь быстрее наберем! Уйма каштанов, за пять минут будем собираться домой!
Христина влізла за нею. Жінки миттю набрали черезплічники доверху й обережно почали спускатися вниз. Христина жодного разу не пожалілася на біль напарниці, і та, нічого не зауваживши, безтурботно йшла попереду. Аж коли перестала чути шурхіт за плечима, обернулася назад.
- Кристина, ты где? Я тебя не вижу!
Їй відповів стогін. Христя навколішках стояла на самому краю урвища і трималася за груди. Вона сповзала на землю, втрачаючи свідомість. А потім умлівіч важкий черезплічник переважив легке тіло Христини, і її не стало.
Таня, кинувши ношу, як могла швидко збігла вниз, між камені й рідку пінієву поросль.
Через два дні Орися мала важку півгодинну розмову з сільським головою, а осиротіла родина дочекалася з наступним бусом важкої передачі. У малому пакунку лежав стриманий лист чужою рукою, де обіцялося приїхати на Різдво з заощадженими грошима покійної.

читати