Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
Моєму внукові Данилові Вікторовичу Супруну
Війна.
Дерева з кровію людською
Шумлять про те, що чули, де були
Пташки, які клювали їхню хвою
І в їхнім листі діток привели.
Листки черлені у Дніпрових водах
Пливуть-летять – мов сльози кульові.
Волхви й вовки танцюють хороводи
І грають в бісер біси на крові.
Я ж – садівник, астролог і паломник –
Мурсальський чай печалі заварю
І сяду з внуком в ще дідівський човник,
І прадідівську люльку закурю.
Ми попливемо до святої Лаври,
Рахуючи і зорі, і мости,
Повз плач сиріт і кості динозаврів,
В туман війни криваво-золотий.
Мовчанням внуку я скажу багато,
Начхавши і на вічність, і на біль.
Хрестата Лавра – ангельське багаття –
Для нас частина Шляху, а не ціль.
Затято торфом все і всі стаємо,
В собі знайшовши Рай і щось іще.
Життя – війна,
А кожен геній – демон,
Який святим стає, а чи дощем.
Внук ловить рибу.
Я плету кольчугу
Із вітру, зір і прибережних трав,
Де скіфська баба –
Жінка мого друга –
Піснями й сном доточує Дніпра.
А ці дерева з кровію людською
То книгами, то трунами стають.
За горизонтом все стає собою...
Не всі лиш горизонт свій розірвуть.
5 січ. 25.