Електронна бібліотека/Поезія

У Стіксі нічному я рибки ловлю золоті.

Шум лісу зимового схожий на предків молитву.

Летять журавлі – мов коріння козацьких хрестів,

Які пам’ятають священну з нечистими битву.

 

Я разом зі Стіксом виходжу з моїх берегів

І рву горизонт, наче знахар судьби пуповину,

Тому не втопився, не впав із гори, не згорів,

Не зрадив себе, ані предків, ані батьківщину.

 

Душею ставало охрещене тіло моє,

Ставала душа золотим чорноземом епохи.

Богиня язичеська сум мій у космосі п’є,

Язичеським богом стаю я із нею потрохи.

 

Ми родим дітей. 

Але їх забирає війна...

Земля забирає і робить собою і світлом.

Із нашого болю вони восресають у снах

І просять молитви.

 

Із предками молимось ми за нащадків своїх.

Молитви язичеські і християнські єднаєм.

Надривно.

Камінно.

У зорях ми чуємо сміх

Із Пекла,

Із Раю.

 

У формі військовій стоять навкруг нас земляки.

І небо висить маскувальною сіткою збоку.

Летять журавлі – мов коріння хрестів, у зірки...

Високо летять.

Глибоко.

 

Сидять три печалі на плечах бабів кам’яних:

Чорнява, русява, а третя сивезна – як Доля.

Стікс вийшов із русла – як пісня стара зі струни,

Як дим із пістоля.

 

Багато я рибок у Стіксі нічнім наловив.

Усі золоті.

Та одна лиш 

Додасть мені сили.

 

Пливи, моя рибко, 

В сльозі забуття до трави

На Долі моєї перунськи-хрестатій могилі.

 

 

                                         10 груд. 24.

читати