Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
“...і побачив: ось, сходи стоять на землі, а їх верхівка торкається неба;
і ось, янголи Божі [подорожують,] піднімаються та спускаються нею”.
Книга Буття, 28 : 12
Перший Подорожній імені грудня
Все, на що ти звернеш увагу, коли ти залишиш цю
позначку на зворотному боці глобусу, - це легкі
речення, що самі вириваються з вуст; ланцюг
слів, що самовільно живуть у краєвиді, його ламкій
здатності перевершувати будь-яке із приватних чи
особистих речень, вибудуваних кимось іще не тут.
З цієї точки будь-яке місто — погляд не знати чий,
що самостійно вказує тобі шлях, почуття, маршрут.
В цьому місті це слово “зимно”. В іншім тривала та
визначеність краси, котрій ти досі не добираєш слів.
Третє дихало страхом; інше вигадала пустота,
і жодне не висловило того, що ти чути тоді хотів.
Одинадцятий Подорожній імені грудня
Ти пригадуєш, - дивно, те місто спілкується із
подорожніми запахом, котрий ти чуєш і тут,
в безголосому світі, позбавленім жестів і рис,
котрим нащось позначено багаторічний маршрут.
Серед запаху тління, у центрі глевких і важких
осередків страшної історії вітер несе
те, що з чим ти колись попрощався у брамах старих,
те, що нині цінуєш, здається, вже понад усе:
сон свободи і слово свободи, вогонь у пітьмі,
вітер з темного моря, прозорої музики знак,
всю довільну відвертість, усі гарячкові, німі
чи притишені літери поглядів птахів й собак,
надзвичайно печальні вітрила твоїх кораблів,
котрі дуже повільно зринають і тануть в імлі.
П’ятий Подорожній імені січня
залишатимеш тіні, мов давні чужі фотокартки,
чи розтріпані речення, чи віддзеркалення, мовчки
забираючи речі, в котрих не тримається згадка,
ну, або навпаки, - все записано з рівної точки
того зору, котрим користуєшся, певне, з дитинства,
із котрої усе, що минало, минатиме, тужить
під всіма небесами, - об´єднане кольором листя,
або тим, котрим схоплено місто, епоху, калюжі,
випадкові і втомлені жести, великі зізнання,
очевидні й приховані істини, слово, свободу,
несвободу, життя і т. д. Загортатимеш давню
невситиму жадобу цього краєвиду у воду
рік часу, що над ними затруситься потяг, котрий
й у лінійному русі тримається напрямку мрій.
Третій Подорожній імені лютого
Між світанком і ні, металевої ніжністю та
крижаною зненавистю, поміж провалин в словах
розтяглась та шляхетна, байдужа, легка пустота,
у котрій загубився твій вроджений, відданий страх.
Поступово, повільно пригадуєш з сотень імен
те, що ним освітити найлегше ці дивні місця,
де найважче було відрізнити людей від знамен,
де найлегше не мати ні образу, ані лиця.
Світло падає в місто, лишається в місті навік.
Допиваючи каву, малюєш подальший маршрут,
і тягар із засліплених снігом печальних повік
поступово зсувається, щоб залишитися тут.
Що тобі в сотім з тисячних міст залишається — йти,
обережно торкаючись подумки зірки мети.
Четвертий Подорожній імені лютого
Не спускатися з ніжного верхнього міста у нижнє,
залишити собі образ обрисів Єрусалиму
із маленьких, блискучих або випадкових, наріжних
білих каменів спогадів, скупчених в втомлені рими.
Перейти на той бік, де тривожиться мовою вітру
чорно-сіра вода під вітрилами сонного парку;
милуватись освітленим начерком втомлених літер,
що тримають зсередини все це від ночі до ранку;
говорити собі, - у красі цього міста триває
сонне дихання вір, безнадійно прекрасних й поганських;
і, як всюди, здається, що більше нічого немає:
це і подив, що місто лишилось вчорашнім уранці.