Електронна бібліотека/Поезія
Завантажити
1
Усе буде ОК. Моє серце вже б’ється рівно.
Мова буде прямою – вирівнювач кардіограм.
Поміж мало-, багато- і геть безслівним
Обираєш доцільний пунктирний грам
І будуєш мов пам’ятник, бо переклав на ліву
З мови правої, мов до кишені правнука,
І рука монументова тягнеться, мов по сливу.
...але Ти ж її маєш і Ти ж відчитаєш, правда?
Усе буде вповільнено, гепнеться склад за складом,
Як ліпнина з балконів, проїдуть тих речень авта
І накреслять відрізок між пунктами В та А.
Сухе листя й білизну залишено тут на завтра.
2
Сухе листя й білизну залишено тут на завтра,
Тут розвішений світ на одній із Твоїх ниток,
І це зовсім не задля підкреслення (лінія страти) –
То пряме натякання, що це лишень перший том.
... щоб горнутись в книжки недочитаного сьогодні,
Ми на смужці полів полягаєм вкінці уроку,
Все ж живими, й повішаєш спідні сподні
На жердину й підтягнешся в місто-опік,
Площу-сауну, витинку із газет,
Що Ти клав на узбічі думок. Отрута
В цей лінійчастий зошит на літері Z
Нотувала себе, щоб сягнувши не міг забути.
3
Нотувала себе, щоб сягнувши не міг забути.
Під лінійкою те, що казати вже буде пізно.
Бачиш загнутий кутик – згадаєш багатокутник
І який ти обізнаний... але на думку лізло...
Розчепірив долоню – на лінії «далі буде»,
Мов фамільного дерева пагін здіймає руки.
В цій нерівності Х, як ім’я Іуди,
Доки Y не зважиться в двері стукати
І впиватись її міжлінійним простором.
Може, спало б на думку... на думці спало
Чоловіче ім’я, що було іще не дорослим,
Задкувало на стежці того, що із ним вже сталось.
4
Задкувало на стежці того, що із ним вже сталось.
Все гадало собі, що не пара, а паралелі,
Що в рівняннях не можуть, не вміють лишатись сталі,
Що ікси, наче діти після купелі.
А Діана все мріє меридіаном
Перетнутись і втрапити в це обійстя,
Вполювати опівночі того пана
Й шепотіти до ранку палке «не бійся».
А на ранок годинник вже їде велосипедом.
Палить довгу цигарку. Слова і тіла заплетені –
Дві прямі, як шнурівки на різних кедах,
Їй здаються не здатними до перетину.
5
Їй здаються не здатними до перетину
Ті грайливі лапки, що як візи в чужі краї.
Його мова, як біжинець за тире,
Що, як незварені макарони, бачиться їй
Макаронами вже готовими при перекладі.
Вона в’ється круг Тебе, немов спаґетті
У кривавім соусі. Добігаючи до дверей,
Як розтягнуту нитку, почуєш: «Геть!» і
Бажання злитись з Тобою, а не на Тебе,
Як тятиву, і ґуму, і мотузок, що знову
Вона вдягне на шию, довідуючись про те,
Що ми, мов двійко колій, – прямі лінії мови.